Читати книгу - "Українські традиції"

Тую галеру із грозної гармати привітайте, Гостинця їй дайте! Як турки, яничари, то упень рубайте, Єслі бідний невольник, то помочі дайте!» Тогді козаки, як діти, негаразд починали, По дві штуки гармат набирали, Тую галеру із грозної гармати привітали, Три доски у судні вибивали, Води дніпровської напускали… Тогді Кішка Самійло, гетьман запорозький, Чогось одгадав, сам на чердак виступав, Червонії, хрещатії давнії корогви із кишені винімав. Розпустив… До води похилив… Сам низенько уклонив: «Козаки, панове-молодці, сія галера не блудить, Ні світом нудить, Ні много люду царського має, Ні за великою добиччю ганяє — Се єсть давній бідний невольник Кішка Самійло із неволі утікає: Були п'ятдесят чотири годи у неволі, Тепер чи не дасть Бог хоть на час по волі…» Тогді козаки у каюки скакали, Тую галеру за мальовані облавки брали Да на пристань стягали, Од дуба до дуба На Семена Скалозуба паювали, Тую галеру на пристань стягали. Тогді злато-синії киндяки – на козаки, Златоглаві – на отамани, Турецькую білую габу – на козаки, на біляки. А галеру на пожар спускали, А сребро-злато – на три часті паювали: Первую часть брали, на церкви накладали, На святого Межигорського спаса, На Трахтемировський монастир, На святую Січовую покров давали, Которі давнім козацьким скарбом будували, Щоб за їх, вставаючи і лягаючи, Милосердного Бога благали; А другую часть помеж собою паювали; А третю часть брали, Очертами сідали, Пили да гуляли, Із семип'ядних пищалей гримали, Кішку Самійла по волі поздравляли: «Здоров, – кажуть, – здоров, Кішко Самійлу, Гетьмане запорозький! Не загинув єси у неволі, Не загинеш і з нами, козаками, по волі!» Правда, панове, полягла Кішки Самійла голова В Києві-Каневі монастирі… Слава не умре, не поляже! Буде слава славна Помеж козаками, Помеж друзями,