Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

Інші — суціль кам'яні, з балконами, сходять угору такими любими серцю нашиx прадідів коньками, що датуються XII століттям. Деякі привертають погляд древніми, виступними сволоками з примхливими фігурами, виступи яких утворюють навіси і які нагадують той час, коли буржуазія була тільки торговельною. Найрозкішніший з усіх — старовинний суд, будинок з ліпним фасадом, в одній лінії з церквою, яку він прекрасно доповнює. Проданий як національне майно, будинок цей купила міська громада, яка відвела його під мерію і розташувала в ньому мировий суд, де засідав пан Саркюс з моменту заснування посади мирових суддів.

Цей побіжний начерк дає нам певне уявлення про суланжський майдан, усередині прикрашений чарівним фонтаном, який вивіз із Італії в 1520 році маршал де-Суланж і який не осоромив би великої столиці. Безперервний водяний струмок, подаваний з джерела на самому вершку пагорбка, розкидається чотирма біло-мармуровими амурами, які в руках держать черепашки, а головами своїми підпирають кошик, повний винограду.

Освічені мандрівники, які побувають там, коли вони приїдуть після Блонде, зможуть пізнати цей майдан, прославлений Мольєром і іспанським театром, який так довго панував на французькій сцені і завжди доводитиме, що комедія народилась у жарких країнах, де життя проходить на громадському майдані. Суланжський майдан тим більше нагадує цей класичний майдан, цілком тотожний в усіх театрах, що дві головні вулиці, які перерізують його саме проти фонтану, створюють куліси, такі потрібні панам і слугам для зустрічей та втеч. На розі однієї з цих вулиць, що зветься Фонтанною, виблискує гербовий щит нотаріуса Люпена. Будинок Саркюса, будинок збирача податків Гербе, будинки Брюне, секретаря суду Гурдона і брата його, лікаря, головного лісничого старого пана Жандрена-Ватбле, — усі будинки, утримувані дуже чисто їх хазяїнами, які сприймали серйозно прізвисько свого міста, розташовані недалеко від майдану, в аристократичному кварталі Суланжа.

Будинок пані Судрі,— бо владна індивідуальність колишньої покоївки мадмуазель Лагер цілком заступила главу міста, — будинок цей, цілком сучасний за стилем, спорудив багатий виноторговець, уродженець Суланжа, який, наживши гроші в Парижі, приїхав у 1793 році скуповувати хліб для свого рідного міста. Тут його як спекулянта вбив натовп, нацькований вигуками мерзотника-муляра, дядька Годена, з яким у нього вийшли неприємності в зв'язку з його честолюбною будівельною вигадкою.

Ліквідація цієї спадщини, яку палко заперечували бідні родичі, загаялася до того, що в 1798 році Судрі, повернувшися в Суланж, зміг купити за тисячу екю дзвінкою монетою палац виноторговця і спочатку віддав його внайми департаментові під приміщення для жандармерії. У 1811 році мадмуазель Коше, з якою Судрі радився в усіх справах, гаряче повстала проти дальшого відновлення договору про найми, вважаючи будинок непридатним для життя від позашлюбного співжиття, як вона казала, з казармами. Місто Суланж з допомогою департаменту спорудило тоді спеціальний будинок для жандармерії на близькій до мерії вулиці. Бригадир очистив свій будинок, відновив його початковий блиск, затьмянений стайнями й розквартируванням жандармів.

Цей одноповерховий будинок з дахом, прорізаним мансардами, має три фасади: один — на майдан, другий — на озеро і третій — у сад. Четвертою своєю стіною він звернутий у подвір'я, що відокремлює житло подружжя Судрі від сусіднього будинку, зайнятого крамарем, на ім'я Ватбле, одним з представників другорозрядного товариства й батька красуні пані Плісу, про яку буде розказано нижче.

У кожному маленькому місті є своя красуня, як і свій Сокар і своя «Кав'ярня миру».

Кожен здогадується, що до фасаду на озеро вздовж кантонального тракту прилягає невисока тераса з садком, обнесена кам'яною балюстрадою. Із цієї тераси спускаються в сад сходами, на кожному східці яких стоять апельсинові, гранатові, миртові та інші декоративні дерева, на що потрібна десь наприкінці саду оранжерея, яку пані Судрі вперто зве «ранжереєю». З майдану в будинок увіходять ґанком в кілька східців; за звичаєм невеликих міст дворова брама, призначена для господарських потреб, для хазяйського коня і екстраординарних приїздів, відчиняється досить рідко. Усі звичайні відвідувачі, приходячи пішки, йдуть ґанком.

Стиль будинку Судрі дуже строгий; його кам'яні стіни складені з так званою проріззю; вікна його обрамовані по черзі великим і дрібним ліпним орнаментом, у дусі прикрас на павільйонах Габріеля та Пероне на площі Людовіка XV. Подібне оздоблення в такому невеличкому місті надає монументального вигляду цьому прославленому будинкові.

Проти нього, на другому розі майдану, розташована славетна «Кав'ярня миру», своєрідні особливості якої, зокрема її чудесний «Тіволі», вимагатимуть від нас у дальшому менш побіжного опису, ніж будинок Судрі.

Рігу дуже рідко приїжджав у Суланж, бо звичайно всі їздили до нього — нотаріус Люпен, як і Гобертен, Судрі, як і Жандрен; так його всі боялися. Але з кількох потрібних тут начерків тих осіб, про яких у краї казали: «Це вище суланжське товариство», можна побачити, що всяка людина з такою освітою, яку мав колишній бенедиктинець, наслідувала б у даному разі приклад Рігу.

З усіх цих фігур найоригінальнішою, ви самі передчуваєте, була пані Судрі, особа якої на те, щоб бути добре відтвореною, вимагає дуже майстерного пензля.

Пані Судрі дозволяла собі натяки на рум'яна за прикладом мадмуазель Лагер; але це легке забарвлення поступово перетворилось, у силу звички, на цілі млинці фарби, які наші предки так образно звали «каретними колесами». З огляду на те, що зморшки на її обличчі ставали все глибші та численніші, мерша надумалася заповнити їх фарбою. Лоб її також надто жовтів, а скроні стали сильно блищати, отже, вона клала грунт білилами й легенькими блакитними розводами зображала ніжні прожилки молодощів. Це фарбування надавало виключної жвавості її й без того шахрайським очам, внаслідок чого її маска здалась би стороннім більше ніж дивною; але звикле до цього штучного блиску місцеве товариство вважало пані Судрі дуже красивою жінкою.

Це завжди декольтоване здоровило виставляло напоказ свою спину й груди, набілені та налаковані — і те, й те — тим же способом, як і обличчя; на щастя, під приводом надання грайливості розкішним мереживам, вона трохи закривала ними цю хімічну продукцію. Вона завжди носила ліф на китовому вусі, з дуже низько спущеним мисом, скрізь прикрашений бантиками, навіть на самому мисі!.. Її спідниця видавала кричущі звуки, стільки на ній було