Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Етюди про звичаї 📚 - Українською

Читати книгу - "Етюди про звичаї"

243
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Етюди про звичаї" автора Оноре де Бальзак. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 136 137 138 ... 159
Перейти на сторінку:
щоб їх передати, довелося б вичерпати увесь запас звуків, що існують у природі.

— А до якого театру ми підемо?

— До Опери! — промовив старший писар.

— Ну, ну, — заперечив Годешаль, — про театр не було мови. Якщо схочу, то поведу вас подивитися на мадам Сакі.


— Мадам Сакі — це не вистава, — сказав Дерош.

— А власне, що таке вистава? — провадив Годешаль. — З'ясуймо спершу значення цього слова. На що я закладався, панове? На виставу. А що таке вистава? Те, на що люди дивляться…

— Ну, коли виходити з цього, то ви, либонь, поведете нас дивитись на воду, яка тече під Новим мостом! — урвав його Сімонен.

— … те, на що люди дивляться за гроші, — докінчив Годешаль.

— Ба ні, за гроші можна дивитися на безліч усілякої всячини, яку ніяк не назвеш виставою. Означення хибує на неточність, — сказав Дерош.

— Та вислухайте ж мене, нарешті!

— Ви заплуталися, друже, — зауважив Букар.

— Курціус — це вистава чи не вистава? — спитав Годешаль.

— Ні, — відповів старший писар, — це кабінет воскових фігур.

— Закладаюся на сотню франків проти одного су, — вів далі Годешаль, — що кабінет Курціуса — це зібрання предметів, які можна назвати виставою. В ньому є те, що можна оглянути за різну плату, залежно від місця, на яке ви сіли…

— Бридня, бридня! — сказав Сімонен.

— Дивись, щоб ти не заробив у мене ляпаса! — мовив Годешаль.

Писарі знизали плечима.

— Зрештою, звідки ми знаємо, що ця стара мавпа не покепкувала з нас, — зауважив Годешаль під дружний сміх. — Адже відомо, що полковник Шабер давно помер і що його дружина вдруге вийшла заміж за графа Ферро, державного радника. Пані Ферро — одна з наших клієнток.

— Дебати сторін переносяться на завтра, — заявив Букар. — До роботи, панове! Годі байдикувати! Штурмуймо папери! Швидше дописуйте супліку: її треба подати на засідання Четвертої палати. Справа розглядатиметься сьогодні. Отже, по конях!

— Якщо це полковник Шабер, то чому він не дав добрячого копняка в зад шельмі Сімонену, коли той удавав із себе глухого? — сказав Дерош, вважаючи цей аргумент вагомішим за Годешалів.

— Але ж ми так нічого й не вирішили, — знов обізвався Букар, — тож чи не піти нам до Французького театру в другий ярус — подивитися Тальма у ролі Нерона? Сімонен сидітиме в партері.

Сказавши це, старший писар сів за своє бюрко; решта теж посідали до своїх столів.

«….виданого в червні тисяча вісімсот чотирнадцятого року» (останні слова повністю), — мовив Годешаль. — Написали?

— Так, — відказали обидва переписувачі та писар; їхні пера зарипіли по гербовому папері, і контора враз сповнилася шерехом, так наче сотня хрущів, спійманих школярами й посаджених у паперовий згорток, зашкреблися в його стінки.

«І ми сподіваємося, що панове судді…» — провадив автор супліки. — Стривайте! Дайте я перечитаю фразу. Я вже й сам заплутався…

— Сорок шість… (Це буває, буває!) і три, разом сорок дев'ять, — пробурмотів Букар.

«І ми сподіваємося, — вів далі Годешаль, перечитавши написане, — що панове судді виявляться гідними його величності творця ордонансу і належно оцінять ниці заміри адміністрації капітулу ордену Почесного легіону, давши законові широке тлумачення, що його ми тут пропонуємо…»

— Пане Годешаль, чи не бажаєте випити склянку води? — спитав юний писарчук.

— Ох, цей мені Сімонен! — мовив Букар. — Ану мерщій бери свої папери і — ноги в руки! — біжи до Будинку інвалідів.

«…що його ми тут пропонуємо», — диктував далі Годешаль. — Допишіть: «в інтересах (повністю) пані віконтеси де Гранльє».

— Як! — вигукнув старший писар, — Ви насмілюєтеся складати супліки в справі віконтеси де Гранльє проти Почесного легіону, — справі, яку контора веде на власний страх і ризик? Йолоп ви, та й годі! Будь ласка, збережіть копії чернетки, вони згодяться мені в справі Наварренів проти добродійних установ. Уже пізно, я напишу коротеньку супліку з усіма «беручи до уваги» і сам піду в суд.

Така-от сцена — одна з численних розваг молодості, і коли людина згадує її на схилку літ, то каже: «Гарні були часи!»

Близько першої години ночі той, хто називав себе полковником Шабером, постукав у двері до пана Дервіля, стряпчого при суді першої інстанції департаменту Сена. Воротар сказав, що пан Дервіль досі не повернувся. Старий відповів, що йому призначено прийти, і піднявся до цього знаменитого правознавця, який, дарма що був іще молодий, мав славу найрозумнішого з-поміж судовиків. Старий нерішуче подзвонив і, на превеликий свій подив, побачив старшого писаря: той розкладав на столі у їдальні патрона численні теки зі справами, які мали завтра слухатися в суді. Писар, теж здивований, привітався до полковника й запропонував йому сісти, що той і зробив.

— Правду кажучи, пане, я гадав, що ви вчора пожартували з мене, призначивши для відвідин таку пізню годину, — мовив старий з удаваною веселістю злидаря, що силкується всміхнутись.

— Так, писарі жартували — і все ж вони сказали правду, — відповів Букар, не відриваючись від роботи. — В цей час пан Дервіль готується до слухання справ; він обмірковує докази, можливі ускладнення та способи захисту. Вночі — саме вночі — його осявають мудрі думки: адже тиша і спокій сприяють злетові його незвичайного розуму. Відколи він практикує, ви — третя людина, яка дістане пораду посеред ночі. Коли патрон повертається, то відразу сідає вивчати справи, кожну читає від першої до останньої сторінки, працює чотири-п'ять годин, а тоді викликає мене і дає вказівки. Вранці, з десятої до другої, він приймає клієнтів, а решту дня присвячує діловим побаченням. Вечори проводить у світському товаристві, щоб підтримувати необхідні зв'язки. Тож у нього лишається тільки ніч, щоб прочитати й осмислити судові рішення, перегорнути Кодекс законів, накреслити план битви. Він не хоче програвати жодної справи

1 ... 136 137 138 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Етюди про звичаї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Етюди про звичаї"