Читати книгу - "Декамерон"

У брата Цибулі був служка на ймення Гуччо: одні дражнили його Гуччо-Слоняка, другі ― Гуччо-Свиняка, треті ― Гуччо-Невмивака; то був такий паливода, що проти нього і сам Ліппо Топо{231} мусив у кут сховатися. Брат Цибуля не раз, бувало, жартував із нього в колі своїх товаришів:

― Мій слуга, ― каже, було, ― має дев'ять таких прикмет, що якби в Соломона, Арістотеля[61] чи Сенеки[62] була б хоч одна із них, де й ділися б їхні мудрощі, святощі і чесноти. Уявіть же собі людину без мудрощів, святощів і чеснот, та ще з тими дев'ятьма прикметами!

Коли ж його питали, які то прикмети, він одповідав так, нанизуючи їх під риму:

― Він у мене лінивий, брехливий і лайливий; зухвалий, недбалий і оспалий; забутний, безпутний і розпутний. Водяться за ним і ще деякі грішки, про котрі краще не згадувати. Та найсмішніше, мабуть, з усіх його штучок се те, що всюди, куди б він не прибув, хоче ледащо оженитись і будинок собі найняти. Борода в нього велика, чорна та лиснюча, і він вважає сам себе за такого красеня, що котра на нього гляне, в тої зразу серце в'яне; дай йому волю, то бігатиме за жіноцтвом так, що й реміння погубить. Правда, він стає мені в великій пригоді, бо як хто захоче розмовитись зо мною потаємне, Гуччо все одно підслухає дещицю й на свою долю, а як у мене щось таке спитають, то він, боячися, що я не зумію одповісти, одповідає за мене «так» чи «ні», як йому на думку набіжить.

Тим-то, лишивши свого служку в гостиниці, брат Цибуля наказав йому пильно стерегти його речей, щоб ніхто їх не чіпав, особливо торбинок, бо там були всякі святощі. Але Гуччо-Невмивака так любив сидіти на кухні, як соловейко на калині, особливо як винюшить, було, дівку-куховарку; накинув він оком і в сьому заїзному дворі на одну гладенну шерепу з гидкою мармизою і цицьками, мов двома лантухами, вічно впрілу, засмальцьовану і прокоптілу, та й накинувся на неї, як гайворон на стерво. Лишивши напризволяще кімнату брата Цибулі з усіма його речами, він приснастився на кухні біля печі (хоч діялося се влітку) і завів балачку з куховаркою, котру звали Нута: казав їй, що має грамоти на шляхетство, тисячу з гаком червінців (крім тієї тисячі, що він іншим винен), що він і швець, і мнець, і на дуду ігрець, і на всяке діло не взяв його грець. Хоч на каптурі в нього було стільки смальцю, що стало б заправити цілий казан юшки в Пустоживотньому монастирі, на камізельці сила-силенна латок і брудних плям коло ковніра та під пахвами, од яких він мінився різними барвами, як ті індійські та турецькі тканини, черевики були геть істоптані, а панчохи діряві, проте Гуччо удавав із себе барона з Овечого загона і обіцяв Нуті, що одягне й прибере її, як паву, визволить із наймів і дасть їй кращу долю, дарма що в неї нічого немає. Багато він іще провадив їй груш на вербі, та говори до гори, а гора не чує ― і на сей раз, як завжди було раніше, нічого він не добився.

Отож тії два хлопці-штукарі застали Гучча-Свиняку, як він увивався коло Нути, і були з того дуже задоволені, бо не мали зайвого клопоту: ввійшли безперешкодно до ченцевої кімнати, що стояла нарозтвір, і давай торбинки перетрушувати. В одній знайшли вони скриньку, завинену в шовковий шмат, а в тій скриньці ― перо з папужиного хвоста: ото ж і була, мабуть, та реліквія, котру збирався показати брат Цибуля чертальдянам. А вдурити їх було ченцеві не дуже важко, бо в ті часи всякі єгипетські витребеньки зрідка хіба потрапляли до Тоскани; то вже геть пізніше заполонили вони всю Італію на превелику пагубу й розпусту. А як вони взагалі мало були відомі, то в Чертальдо й поготів: там люди жили собі просто, по-батьківському й дідівському, і папуг не то в вічі зроду не бачили, а й не чули про них ніколи.

Зраділи хлопці, що найшли те перо: витягай його із скриньки, а щоб скринька не була порожня, насипали туди вугілля, що знайшли в кутку кімнати. Тоді закрили її, зав'язали, поклали все на місце, як було, та й вийшли з гостиниці, ніким не помічені, і стали чекати, що-то скаже брат Цибуля мирянам, як ізнайде замість пера вугілля.

Дядьки й тітки, що були на ранній одправі, почувши, що по обіді вони зможуть побачити перо архангела Гавриїла, пішли з церкви додому і розказали про те сусід сусідові, кума кумі; як пообідали всі, то такого народу перед церквою зібралося, що хто зна, як вони там поміщались, ― так усім кортіло на те перо подивитись. Брат Цибуля тим часом добре пообідав і поспав трохи; по третій же годині устав і, дізнавшись, що насходилось чимало простацтва на те диво глянути, велів сказати Гуччові-Невмиваці, щоб він ішов до церкви з дзвіночками й торбинками. Хоч і не хотілося служці од Нутиної кухні одриватись, та мусив іти, куди сказано. Ледве доплентавшись до церкви (аж сопів, бідолаха, води обпившися), він став коло дверей і почав дзвонити в скликанчик. Коли всі люди зійшлися, брат Цибуля, не помітивши, що хтось у його торбинках копався, зачав свою проповідь і наговорив чимало спасенних словес, що мали піти йому на користь; як же настав час показати перо архангельське, промовив урочисту молитву, велів запалити два посвітачі і, знявши з голови шапочку, обережно вив'язав із шовкової хусточки скриньку. Сказавши ще кілька слів на хвалу й славу архангелу Гавриїлу та своїй святій реліквії, він розчинив скриньку.

Коли чернець побачив, що в ній лежить вугілля, то й не подумав, щоб таке міг учинити Гуччо-Слоняка (занадто тупий був у нього служка!), і не став проклинати його, що не допильнував святощів, тільки вилаяв подумки сам себе, що доручив їх доглядові недбалого й оспалого, безпутного й розпутного. Одначе не збентежився анітрохи, підвів очі й руки д'горі і сказав