Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гуляйполе 📚 - Українською

Читати книгу - "Гуляйполе"

162
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гуляйполе" автора Степан Дмитрович Ревякін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 137 138 139 ... 164
Перейти на сторінку:
потяг. Прошу вас негайно сідайте в нього і якомога швидше від'їжджайте з Умані на захід.

Петлюра покидає у супроводі Левка Макухи бронепоїзд, не попрощавшись з Тютюнником.

...Десятикілометрова зона дій махновської повстанської армії. Вона перетворена у суцільний військовий полігон. День і ніч більше 40 тисяч повстанців училися стріляти з гвинтівок, кулеметів, гармат, колоти багнетами, бити прикладами, рубати шаблями, різати ножами й кинджалами, душити руками, мотузками й палицями, стинати голови косами й серпами, їздити на конях, володіти кулеметною тачанкою і ще багато чого іншого, що може раптом знадобитися в бою. Після важких тренувань повстанців вели у лазню, потім добре годували і на вісім годин вкладали, як дітей, спати мертвим сном. А після сну тренування розпочиналися знову.

Нестор поповнив новими досвідченими бійцями і свою "Чорну сотню". Тепер вона налічувала більше 500 чоловік та ще до неї входила "жіноча сотня" під керівництвом самої "матінки" Галини. Жінки володіли шаблями не гірше від чоловіків, а то ще й ліпше, бо мали надзвичайну реакцію на будь-яку зміну поведінки "противника". "Як-то вони поведуться у справжньому бою? — іноді занепокоювався Махно. — Не підведуть?"

Аж ось несподівано трапилася нагода їх перевірити. Якось повстанці одержали повідомлення, що на село Піщаний Брід — батьківщину Галини Кузьменко — напали червоноармійці й методично знищують селян як потенційних махновців. Нестор послав туди жіночу "чорну сотню" і більше нікого. "Нехай покажуть себе в бою з ворогом, який кількісно значно переважав їх", — думав, а сам переживав за Галину, боявся її втратити.

А Кузьменко тим часом думала лише про одне — як швидше примчати у село, де жили її батьки. Ще далеко від Піщаного Броду зустріла двох жінок похилого віку, які втекли від розправи червоних і тепер ховалися у заростях лозняку. Вони, впізнавши Галину, впали перед нею навколішки й заридали, мов діти:

— Ой, Галю, Галю, донечко ти наша! Горе яке в нас! Горе! І в тебе горе... На наших очах зарубали ті супостати твого батька, як тільки дізналися, хто він... І всіх селян порубали... Нікого там немає. Навіть собак — і тих побили.

Галина застала Піщаний Брід сплюндрованим і спаленим. Не було навіть кого спитати, куди поїхали вбивці. Повела своїх жінок навмання — на південь, у напрямку, де розташовувалася армія Якіра. Коли виїхали за село, махновки побачили валку підвід з червоним прапором — звісно, то грабіжники везли до себе здобутки перемоги над селянами. Ворогів було у кілька разів більше, ніж махновців. Та дарма! Нестор завжди вчив, що в таких випадках перемагає той, хто нападає люто і зненацька. Злості ж у нападаючих було достатньо. Галина наказала вихопити шаблі і без крику, без шуму-гаму, а тихо, але з неймовірною жорстокістю (це також з науки Нестора!) накинутися на загін червоних...

Бій тривав більше години. Крики, зойки, стогони, скрізь по степу скривавлені й порубані на шмаття трупи. Жінки рубали шаблями, одна лише Фаїна Гаєнко вправно і влучно знищувала ворогів з револьвера, подарованого їй Федором Щусем. А Малашка Вусатенко, фізично здорова, дебела молодиця, рубала противників від голови до сідла, і вимушена була посеред бою навіть змінити шаблю — так затупилася її перша. У полон нікого не взяли — знищили всіх.

Повернувшись з поля бою, поховали з почестями піщанобродівців у братській могилі. Лише Андрія Івановича Кузьменка — батька Галини — поховали окремо. На його могилі дочка поклялася вічно нищити більшовиків, де б вони не були і ким би вони не були.

Покидаючи село, Галина просила матір, котра випадково знайшлася, залишити спустошене обійстя і їхати з нею у світи, так, мовляв, безпечніше для неї. Але мати відмовилася:

— Ні, доню, у тебе в житті своя дорога, а в мене — отут споконвічна батьківщина, гніздо моє. Та й не покину я твого батька ніколи. Отут з ним і ляжу в сиру землю, — вивела Галину за ворота і ще довго дивилася, як вона на чолі із загоном, віддаляючись від села, все зменшувалась і зменшувалась, аж доки зовсім не зникла на обрії.

З цього приводу Махно негайно послав Затонському "Ультиматум", зміст якого був дуже стислим і зрозумілим: якщо хоч раз щось подібне вчинять червоні, то будуть знищені вщент. Затонський, аби не загострювати й до того напружені стосунки з Махном, без зволікань вибачився за скоєне його солдатами, а Галині Кузьменко надіслав офіційне співчуття. З цієї відповіді "батько" зрозумів, що так звана більшовицька "Південна група" Якіра-Затонського сидітиме на місці, нікуди більше не рипаючись. Вони вже відчули, які вони, махновські гострі шаблі. Але інші противники... Петлюра... Бачиш, який хитрун... Як військовий діяч — він типовий "сибірський валянок". Але як політик — він щось кумекає своєю головою, навіть намагався обдурити... Заграє з махновцями, а сам готує проти нас сокиру. Ні, брате, не на того натрапив!.. Злякався мене — драпонув з Умані в невідомому напрямку. Щастя твоє — інакше б уже на тому світі обнімався з Матвієм Григор'євим... Ні, і Петлюру до уваги не треба брати. В усякому разі — зараз. Він — безсила сіра конячка. Ото стоятиме на одному місці, аж доки не посиніє, а потім, коли набридне дрімати, схопиться й не знатиме, куди тікати. Такі народні вожді не виграють ніколи, а програють завжди. З такими ватажками народ тільки мучиться, втрачає те, що мав, і те, що виборов.

Отже, на сьогодні залишається небезпечним і реальним противником тільки один — Денікін. Армія в нього досвідчена, бійці — відчайдушні, командири — просто генії. Відступати від цих досвідчених і відчайдушних геніїв далі нікуди. Все! Глухий кут! Виходить, настав час тільки воювати... Не на життя, а на смерть!.. Яка безглуздість. Битися і не вмирати, а перемагати! Перемагати і жити!

Нестор

1 ... 137 138 139 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гуляйполе», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гуляйполе"