Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

Почався штурм.

Головним силам чорних кенда, що поволі просувалися вперед, передувало близько тисячі застрільників, із яких кожен був забезпечений пучком метальних списів.

Коли вони були ярдів за п’ятдесят від нас, ми відкрили вогонь і поклали багатьох із них і тих, що йшли за ними в головних силах.

Але це не зупинило їх, та й що могли вдіяти п’ятдесят рушниць проти цілої орди хоробрих дикунів, у яких, здавалося, не було страху смерті.

Незабаром їхні метальні списи почали падати серед нас, кількох поранивши.

Великої шкоди вони не могли нам завдати, оскільки ми стояли під прикриттям стін.

Ми стріляли, заряджали і знову стріляли, змітаючи перші ряди, але на їхньому місці з’являлися все нові й нові.

Нарешті, за командою застрільники, залишивши убитими й пораненими, сховалися за головними силами, що підходили все ближче і ближче, і тепер були ярдів за п’ятдесяти від нас.

Після хвилинної паузи знову пролунала команда, і три перші щільні ряди кинулися на нас.

Ми дали залп і, як було раніше домовлено, відішли назад на другу лінію укріплень, звідки продовжували підтримувати вогонь.

Тепер вступив у бій головний загін білих кенда під командуванням Регнолля і Харута.

Вороги, які перебралися через першу стіну, щойно залишену нами, зустрілися з нашими метальниками списів у тісному місці між двома стінами, де чисельна перевага не давала великих шансів. Тут відбувся жахливий бій.

Утрати нападників були надзвичайно великими, оскільки, заволодівши одним рядом укріплень, вони через кілька ярдів наштовхувалися на нову шеренгу захисників, яку можна було примусити відступити тільки занадто дорогою ціною.

Так тривав бій години дві або й більше.

Щоб зламати чинений нами відчайдушний опір, чорні кенда (я маю сказати, що билися вони чудово) маса за масою обрушувалися на нас, вистилаючи свій шлях сотнями убитих і поранених.

Тим часом я зі своїми стрільцями обсипав їх градом куль, доки запас патронів не почав вичерпуватися.

О пів на восьму ранку нам довелося відступити за останнє зовнішнє укріплення біля східних воріт храму, в тунелі, який проходив через скелю із застиглої лави.

Тричі кидалися на нас чорні кенда і тричі ми відбивали їх, поки рів перед стіною майже повністю не наповнився полеглими.

Тільки-но їм удавалося піднятися на стіну, як наші метальники списів пронизували їх своїми довгими списами або стрільці вражали кулями.

Характер місцевості допускав тільки пряму фронтальну атаку.

Нарешті вороги були змушені припинити на деякий час напад і відступити.

Але незабаром, відпочивши й одержавши підкріплення, вони з криками і військовими піснями знову кинулися на нас.

Дві тисячі ворогів, як потік, прямували на нас. Але ми відбили їхню атаку. Вони кинулися вдруге, але ми знову відбили їх.

Тоді вони змінили свій план нападу.

Зупинившись серед мертвих і вмираючих біля підніжжя стіни, побудованої з каміння і землі, вони почали підкопувати її.

Нам важко було перешкодити їм у цьому, оскільки всіх, хто визирав із-за стіни, вони обсипали хмарами метальних списів.

За п’ять хвилин вони увірвалися в пробитий пролом. Марно було намагатися затримати їхній натиск, так багато було ворогів.

Незважаючи на відчайдушний опір, ми були відкинуті до воріт храму і сховалися в його першому дворі.

Нам ледве вдалося замкнути ворота, які негайно були забарикадовані камінням і землею.

Але це допомогло нам ненадовго.

Вороги нанесли хмизу і сухої трави до кедрових воріт і підпалили їх.

Поки вони горіли, ми радилися.

Далі відступати було нікуди, оскільки в другому дворі, де були жінки і діти та лежали запаси хліба, дуже мало місця для бою.