Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Першим правителем цієї держави був Гастун із роду Ермі. Щоправда, деякі дослідники вважають, що Гастун взагалі-то слов’янське ім’я, що він був намісником аварського кагана. На зміну Гастуну до влади приходить хан Кубрат із роду Дуло, володар уногундурів, який очолив антиаварське повстання. Згідно з переліком болгарських ханів він правив упродовж 60 років і помер за часів правління візантійського імператора Константина II, яке припадає на період з 641 до 668 р.

Візантійські джерела повідомляють, що у юні роки хан виховувався в Константинополі і навіть був охрещений. У винагороду за вигнання аварів імператор Іраклій надіслав йому дари і надав сан патрикія. Візантії була вигідною наявність у понтійських степах лояльного правителя, з яким можна було порозумітися і отримати (за відповідну плату) підтримку в боротьбі з іншими сусідами-«варварами».

Частина нащадків хана Кубрата пізніше облаштувалася у Подунав’ї. Вони не зважали на минулі договори з Візантією, розвиваючи свою державу за рахунок сусідів — ромеїв, слов’ян. За кілька століть булгари дедалі частіше стали називатися болгарами. Вони стали християнами, а нині балканська, переважно гірська країна Болгарія вважається цілком слов’янською. Проте там свято зберігають пам’ять про початок своєї історії, зокрема про хана Кубрата. Поява описаного нами пам’ятника — данина шани далеким предкам.

Але чому пам’ятник поставлений не у безкраїх приазовських степах, навіть не на місці Фанагорії, колись столиці Великої Булгарії, а у полтавських лісах? Причиною тому стала знахідка, зроблена близько століття тому.

Перещепинська знахідка — скарби хана Кубрата?

Це справжній скарб — вага срібних виробів склала близько 50 кг, а золотих — 25 кг. Точніша вага відома музейним працівникам — більшість знахідок нині зберігаються у Санкт-Петербурзі, у Державному Ермітажі. Археологи пізніше неодноразово відвідували місце знахідки, а 1963 р. навіть заклали декілька шурфів. Найбільш цінну інформацію вдалося отримати у місцевих жителів, свідків того, як і що було знайдене 1912 року. З’ясу­валося, що, окрім золота і срібла, тоді були знайдені перепалені людські кістки (у тому числі частини черепа), дерево і навіть залишки тканини, що зотліла. Фахівці вважають, що насправді у Малій Перещепині знайдено не скарб, а багате давнє поховання-кремацію.

Дерево, що зотліло, тканина, деякі золоті платівки, на їхню думку, цілком могли бути рештками розкішного саркофага, у якому був похований прах давнього володаря. Звичай спалювати небіжчика, а потім ховати залишки кремації разом із різними речами, характерний для кочовиків часів Великого Переселення народів, які належали до різних племінних союзів, зокрема булгарського. Поховальний ритуал був особливо пишним і складним, якщо здійснювалося поховання правителя. Разом з ним в світ інший, згідно з давньою традицією, вирушали коштовності, у тому числі нагромаджені поколіннями предків.

Перещепинські скарби виявилися зібранням предметів, виготовлених у різних країнах в різний час. Тут був золотий і срібний посуд, створений майстрами у містах Візантії, на Кавказі і навіть в далекій Персії. Набори для поясів, виготовлені умільцями різних країн, зокрема місцевими. Золоті соліди, карбовані у Константинополі, лежали поряд зі срібними стременами та золотою оббивкою сідла. Тут були речі, які можна було на бажання придбати на ринку або замовити у ремісника. Проте чималу частину предметів можна було отримати лише як дипломатичні дари. Були і такі, що могли потрапити до нового власника як військовий трофей.

Виявилося, що деякі речі мають дуже цікаву історію, не менш цікаві також обставини, за яких вони могли бути зосереджені у скарбничці свого власника. Вдалося з’ясувати, що речі ці були виготовлені у різний час, упродовж майже двох сотень років. Окрім того, вони були створені ювелірами з різних країн — Візантії, Персії, майстрами із Согдіани та із земель, підвладних тюркському каганату. Як вставки були використані різні камені, зокрема навіть уральські сапфіри.

Найдавніші речі — частина посуду візантійського походження із золота і срібла — мог­ли бути віднесені до часів правління імператорів Анастасія І (491—518 рр.) і Юстиніана І (527—565 рр.). Окрім того, у VI і на самому початку VII ст. карбовано золоті соліди імператорів Маврикія і Фоки.

Часом імператора Іраклія, який, як відомо, був великим другом хана Кубрата, датовані такі знакові речі, як пояс (від нього збереглася масивна золота пряжка і наконечник від ременя), браслети, персні, а також срібне блюдо з хрестом і, звичайно, золоті монети.

У деяких монетах пробито отвори, отже, вони були використані як підвіски або нашиті на одяг. Найпізніші монети з комплексу випущено при імператорі Константині II, близько 642—646 рр. Взагалі ж так звані «легкі соліди» вагою лише у 3,56 г. (явний відступ від візантійського стандарту у 4,7 г) карбували ще з часів Юстиніана I. Ними розраховувалися із союзниками виключно за межами Імперії.

Серед знахідок — 10 поясних наборів, у яких бракує найголовнішого — пряжок. Тобто пояси вже неможливо було використовувати за призначенням. Це пояснюють прагненням «знешкодити» небіжчика, перешкодити йому скористатися портупеями, а отже, і зброєю, — мечем і ножем, які носили при поясі. За іншою версією пряжки не підлягали похованню з тієї причини, що мали передаватися у спадок родичам. Покійному могла належати, вірогідно, лише його особиста пряжка.

Такі предмети, як персні з монограмами, пояс із золотою пряжкою, на думку дослідників, могли бути отримані виключно як подарунки — разом із відповідним саном (у цьому випадку — патрикія) від самого імператора. Із згаданих вище джерел відомо, що подібних почестей були удостоєні сам хан Кубрат і його дядько, Орхана. На початку 80-х років ХХ ст. знайшлися фахівці, які зробили висновок стосовно приналежності предметів, знайдених поблизу Малої Перещепини хану Кубрату, якому у спадок перепали також і дядькові скарби[85]. Були навіть прочитані монограми на перснях: ХОВРАТОy ПАТРІКІОy (Ховрат або Кубрат Патрикій, а також ВАТОРХАІОy ПАТРІКІОy — Бат Орхана Патрикій).

Сила у єдності

Напис про єдність на пам’ятному знакові до самого скарбу начебто прямого стосунку не має. Зате має відношення до однієї з давніх болгарських легенд про хана Кубрата. Легенда та повчальна, і, між іншим, присутня у фольклорі багатьох народів. Одначе у випадку з ханом і його нащадками вона, мабуть, виправдалася на усі сто відсотків. Вона настільки популярна, що не одного художника надихнула на епічне полотно. Ось одне з них: сивий старий правитель стоїть, спираючись на палицю. Довкола — п’ятеро синів, у багатому одязі, при зброї. А перед батьком, на столі — складено декілька десятків лозин. Зараз він запропонує молодим спочатку спробувати зламати окремо взяту лозину. І це вийде у них чудово. Проте зламати всі лозини заразом не зможе ніхто. За іншою версією, це був не хмиз, а в’язка дротиків або навіть спис. Так, за легендою, відбувалася презентація висіченого на камені гасла «У єдності сила», гасла, що стало, так би мовити, політичним заповітом старого хана Кубрата.

Як трапляється з подібними заповітами, нащадки знаходять масу причин, які роблять його необов’язковим до виконання. Так вчинили і спадкоємці хана Кубрата. Зрозуміло, винні обставини, що склалися. Деякі вважають, що насправді синів було лише двоє — Батбай і Аспарух, але і вони не змогли домовитися. Частина булгар під разом із Батбаяном (або Ватваяном) зосталася на місці у степах і через свою нечисленність швидко була підкорена хозарами.

Через наступ хозар зі сходу частина булгар (на чолі з Аспарухом) подалася в напрямку на Дунай. Спочатку вони оселилися у межиріччя Дністра і Дунаю, а потім,