Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Тобто, вона цілеспрямовано йшла до Дмитра? І... Як думаєш, є шанс, що Іра для цього змінила прізвище? Ну, знаєш... Щоб ніхто її не впізнав?

- Можливо. Різанов смикає за ниточки, дивиться, що можна зробити. Я так само відправив хлопців обдзвонити минулі місця роботи, щось може спливти.

Я дедалі більше переконуюся, що Іра планувала це давно. Дуже давно, як для просто покинутої дівчини. Її мотиви куди глибші, ніж образа. Змінити прізвище, наполегливо влаштовуватися до Діми, відступити, коли почула про розлучення...

Боже, єдине, що спадає на думку, вона просто збожеволіла на моєму чоловікові.

Тільки, схоже, Іра куди розумніша за це.

- Значить, ти в усьому зараз допомагаєш Дімі, - вимовляю, ховаючи планшет у сумку. Явно попрацювати зараз не вийде. Є куди важливіші справи. - Ти йому говорив?

- Про те, що нахабно чіплявся до його дружини? Ні. А варто?

- Не знаю.

Між нами з Мироном нічого немає. Два поцілунки не рахуються. Ми просто... існуємо поруч. У досить підвішеному стані, без будь-яких орієнтирів.

Шварц чітко позначив свій інтерес.

Я постаралася правдиво донести, що в моєму житті все занадто заплутано для нових стосунків.

Це нас двох, начебто, влаштовує.

Я не відчуваю відторгнення поруч із Мироном. І його, тепер уже, відверта увага не лякає. Я просто хочу бути готовою сказати йому "так", коли все буде стабільно, а не зважувати на чоловіка свої проблеми.

Боюся, у мене зараз не вистачить сил вступати в нормальні, рівноправні стосунки. Щоб не тільки про себе думати, а про когось іще. А саме цього Шварц заслуговує.

Ловлю його погляд. Знову дивуюся - ну не дивився він так раніше, готова на що завгодно посперечатися! Але тепер, коли помітила, назад уже не відмотати. І сам Мирон не намагається більше ховати свою симпатію.

Підносить так щедро, що я гублюся.

Нахиляю голову, приховуючи палаюче обличчя за волоссям. А чоловік не дозволяє мені цього. Торкається моїх пасом, ховає їх за вухо. Подушечка великого пальця ковзає по моїй шиї. М'яко й невловимо, не напираючи.

Трохи лоскотно, дуже зворушливо. Начебто нічого особливого, але серце в грудях тріпоче. Тук. Тук. Тук. Тук. Розносить по тілу бурливу кров, не заспокоюється. Шкіра вкривається мурашками.

- Мироне, - кличу його, не впевнена, що саме хочу сказати.

- Яка цікава, мля, картина!

Чари моменту руйнує голос Діми.