Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Аеропорт, Артур Хейлі 📚 - Українською

Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аеропорт" автора Артур Хейлі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 138 139 140 ... 182
Перейти на сторінку:
одразу. Пізніше, коли помилку знаходять, у ній звинувачують людину, яка заповнювала бланк.

Ордвей знову рішуче обернувся до Інез. У руці він тримав жовтий аркуш паперу.

— Чому ви на це погодилися, коли знали, що чоловік вас обманює?

Вона заперечила:

— Я не знала.

— То як цей аркуш опинився у вас?

Затинаючись, вона оповіла, як знайшла його сьогодні ввечері та приїхала в аеропорт, сподіваючись перехопити чоловіка до відльоту.

— То до сьогодні ви й гадки не мали, що він збирається зробити?

— Ні, сер.

— Зовсім-зовсім?

Інез похитала головою.

— А зараз вам спадає на думку якась причина, чому він міг полетіти?

Вона здавалася збентеженою.

— Ні.

— Ваш чоловік іноді чинить нерозважливі речі?

Інез вагалася.

— Ну, — не вгавав Ордвей, — то як?

— Іноді, останнім часом…

— Він діяв нерозважливо?

Шепіт.

— Так.

— Бував жорстоким?

Інез неохоче кивнула.

— Ваш чоловік сьогодні при собі мав валізку, — тихо промовив Ордвей. — Невеликий дипломат, і, здавалося, він дуже хвилювався за його вміст. Ви не знаєте, що могло бути всередині?

— Ні, сер.

— Інез, ви сказали, що ваш чоловік працював під­рядником — будівельним підрядником. У своїй роботі він коли-небудь користався вибуховими речовинами? — Запитання прозвучало настільки недбало, що слухачі навіть не звернули особливої уваги на те, про що ж ідеться. Але коли до них дійшла суть, у кімнаті запанувала несподівано напружена атмосфера.

— А, так, — відповіла Інез. — Часто.

Ордвей витримав помітну паузу, перед тим як продовжити:

— То ваш чоловік багато знає про вибухівку?

— Думаю, так. Він завжди любив це діло. Але… — Вона раптом затнулась.

— Але що, Інез?..

У мовленні Інез Ґерреро зненацька проступила знервованість, якої раніше не було.

— Але… він поводиться з нею дуже обережно. — Вона обвела очима кімнату. — Будь ласка… що це все означає?

Ордвей м’яко сказав:

— Ви ж здогадуєтеся, Інез, чи не так?

Коли вона не відповіла, лейтенант майже байдужим тоном запитав:

— Де ви живете?

Вона продиктувала адресу квартири у Саут Сайді, й Ордвей записав її.

— Там сьогодні був ваш чоловік; сьогодні ввечері, ра­ніше?

Уже зовсім налякана Інез кивнула.

Ордвей повернувся до Тані. Не підвищуючи голосу, він попросив:

— Зв’яжися зі штабом поліції в місті; оцей відділок. — Він нашкрябав номер у блокноті. — Попроси побути на лінії.

Таня швидко підійшла до Мелового столу.

Ордвей запитав Інез:

— Ваш чоловік тримав якісь вибухові матеріали у квартирі? — Коли вона завагалася, поліцейський обдав її ­несподіваною різкістю: — Ви дотепер говорили правду; зараз мені не брешіть! Мав?

— Так.

— Які речовини?

— Трохи динаміту… і капсулі… Вони залишилися.

— З його роботи підрядником?

— Так.

— Він колись про них говорив? Пояснював, навіщо їх тримає?

Інез похитала головою.

— Тільки, що… якщо знати, як з ними поводитися… то вони безпечні.

— Де він тримав вибухівку?

— Просто в шухляді.

— У якій шухляді?

— У спальні. — Вираз несподіваного шоку проступив на обличчі Інез Ґерреро. Ордвей це помітив.

— Ви тільки-но щось згадали! Що саме?

— Нічого! — Паніка проступала в її очах та голосі.

— Ні, згадали! — Нед Ордвей розлючено нахилився вперед до Інез. Удруге за сьогодні в цій кімнаті він не демонстрував ані краплі доброти; тільки грубу, жорстку лють поліцейського, який потребував відповідей і який їх дістає. Він вигукнув: — І не думайте ухилятися чи брехати! Це не спрацює. Кажіть, що ви згадали. — Інез скиглила. — Припиніть це! Кажіть, що знаєте!

— Сьогодні… Я про це не думала раніше… ті речі…

— Динаміт і капсулі?

— Так.

— Ви марнуєте наш час! Ну, що з ними?

Інез проскиглила:

1 ... 138 139 140 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеропорт, Артур Хейлі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аеропорт, Артур Хейлі"