Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ні, каретою. А що? – в паніці ще більше округлила очі. Будь ласка, тільки не летіти, тільки не летіти! Мені і Жадани вистачає!

– На мені летітимеш.

Ні! Та за що!

– А може все-таки каретою? – намагаюся викрутитися – Та й літаю я погано.

– Не бійся не впадеш. А навіть якщо й впадеш, зловлю!

– А ось це взагалі не заспокоює – бурчу. Все ж гарний вислів є: “Народжені повзати літати не можуть.” Зараз я як ніколи, його розумію. І навіть дуже.

– Не довіряєш? – запитує і зазира прямо в очі.

– Не в цьому справа… я ж вже казала що боюся висоти. 

– Значить не довіряєш – робить висновок дракон прикриваючи очі.

– І чого одразу не довіряю! – обурююсь – Я тобі довіряю! Чому ти так взагалі вирішив?!

– Я по очах бачу Хмаринко. – говорить серйозно і в погляді ледь помітний біль – Я ж вже казав тобі, що поки я з тобою тобі нічого боятися. Бо інакше як, ти збираєшся літати з Жаданою? – сказав вже веселіше.

– І справді… – і тут не очікувано мені в пам’ять вривається один спогад… Нокс коли перетворюється на дракона, він ж одяг знімає… Стоп! Він що збирається увесь час голяка ходити, поки ми будемо в Жадани! Ні! Такого шоу я навіть уявляти не хочу! Треба щось вигадати… Точно, можна ж взяти його одяг з собою в сумці, от і все! А потім просто віддати йому, щоб одягнувся.

– Зачекай мене тут, а я зараз – я побігла до кладової, здається десь там я бачила щось схоже на сумку. Дістаю її і перекидаю через плече і йду назад до дракона – Все я готова!

– А сумка тобі навіщо? – окидає мене не розуміючим поглядом.

– Як навіщо, а одяг твій куди складати? Коли ти перетворюватися будеш – на його обличчі розтягується задоволена моська.

– Невже не хочеш, щоб мене ще хтось бачив без одягу? – лукаво зблискує очима не прибираючи самовдоволеної посмішки.

Відчуваю як в мене починає палати обличчя.

– А от і ні! Сам подумай, хіба пристойно буде ходити голяка перед двома жінками? – а сама червонію ще більше коли уявляю цю картину – Так що, притримай свою фантазію!

– Притримати? – єхидно запитує – Здається єдиному кому треба притримати свою фантазію це тобі помідорко. А то глянь які непристойні думки крутяться в цій гарненькій голівоньці, що аж червона як помідорка.

Ах ти срака луската! Він зараз це спеціально робить!

– А от і ні! Ні про що я таке не думаю! – ех, якби ж, ще і як думаю.

– Брешеш – либиться. Зараза!

– Так все! Ходімо, бо запізнимося! – ігнорую і йду до дверей.

– От бачиш яка ти у мене смілива, вже й літати не боїшся.

Я зупиняюся. А й справді, я вже встигла забути про політ і  про Жадану. Якось на фоні всього і загубилося.

– Ходімо Хмаринко – Ноксор обхоплює мене однією рукою за талію і тягне за собою. Ми виходимо за двері і прямуємо до вільного простору, щоб Нокс зміг перетворитися, як нам на зустріч йде ще одне непорозуміння з фінгалом під оком. Та таким, що і вночі світити можна. Наша “квіточка” повернулася за новою дозою профілактики у вигляді другого фінгалу? 

– Маргарито! – кричить мені Луї. Японський Бог! Ну чого ти взагалі приперся?! – Нам треба поговорити!

– Нам нема про що говорити. Все що можна, ми вже обговорити. – спокійно відповідаю. А погляд Луї гнівно пада на Нокса і на його руку в мене на талії.

– Ану прибери свої брудні руки від моєї нареченої! – вола на все горло що аж вуха закладає. – Ти брудний непотріб!

Я хотіла вже відповісти, але дракон мене випередив.

– І що ж ти мені зробиш? – спокійним сталевим голосом відповів притискаючи мене однією рукою до себе ближче – Чого мовчиш? Невже встиг в штани накласти, Хлопчику? 

– Ах ти, виродок! Та я тобі зараз покажу “хлопчика”! – і Луї з кармана дістав ніж. 

Він що зовсім розум загубив, чи його від початку там не було?!

– Луї, ану припини! –  кричу йому.

– Обережно хлопчику – глузливо звертається до нього Нокс – ти ж знаєш що ця річ гостра? Можеш і покалічитися – провокує дракон Луї ще більше, а у самого все тіло напружене. Він що збирається знову бійню влаштувати?!

– Ах ти ж покруч смердючий! – істерично кричить Луї і кидається на дракона.

Нокс швидко запиха мене собі за спину і кидається у відповідь на Луї. Ні ну, що за два дурбецала. Одному дай тільки прибити когось, а іншого взагалі життя нічому не вчить! Ну і що мені з ними робити?!

– Ану стій! – кричить Луї і розмахує ножем перед драконом намагаючись його вдарити.

– Ану припиніть обидва! – кричу їм. Але куди там, що один, що другий зайняті куди цікавішим ділом!

Нокс кожен раз ухиляється від ножа і дає малі копняки дратуючи цим квіточку ще більше, дракон вибива з рук ніж і поки Луї стоїть в секунді розгубленості, Нокс б’є тому в інше око. Луї пада на землю держачись за обличчя.

– Ну що хлопчику, я ж тобі казав що покалічишся – глузує далі дракон.

– Гей! – і вони нарешті звертають на мене увагу – Я зараз сама піду, а вас залишу і далі розбиратися між собою раз вам це так цікаво.

– Добре моя пані, я вас почув – задоволено посміхається мені Нокс.

– Стій виродку! – продовжує Луї.

– Та заспокойся вже ти – гарчіть роздратовано дракон – ато я і вбити можу. 

– Та я теб… – перериваю Луї.

– Так досить! – ну реально, вже дістали! – Луї, слухай мене уважно якщо в перший раз до тебе ще не дійшло – той лупа на мене тупим поглядом – Я тебе не кохаю! І взагалі, чому ти сюди взагалі прийшов?

– Солодка, я ж тебе люблю – воркоче далі, а дракон у відповідь гарчить.

– І досить мене вже так називати! Я ж вже казала, що не люблю тебе і годі до мене приходити.

– От бачиш хлопчику, ніхто не радий тому, що ти сюди припхався – знущається далі Нокс безтурботним голосом, на що Луї гнівно зирка з під лоба.

– Помовч! – говорю дракону.

– Але ж ми… – почав знов Луї.

– Все, немає ніяких “ми”. Можеш спокійно йти собі далі, але вже без мене. – Луї здіймається на ноги і вже гнівним поглядом пропалює мене.