Читати книгу - "Щиголь"

як називав їх містер Брейсґьордл, матері й трьох синів, що їх я уявляв собі як здорованів, як усміхнених малих покидьків, що в погані давні дні лупцювали в підготовчій школі мене та Енді й примушували нас злизувати пилюку з підлоги. Але якщо я не складу цих іспитів (або, точніше кажучи, не складу їх достатньо добре, щоб мене прийняли на цю програму підготовчого навчання до коледжу), то що мені тоді робити, аби я міг залишитися в Нью-Йорку? Безперечно, мені треба буде прагнути до якоїсь більш досяжної мети, до якоїсь пристойної середньої школи, куди я принаймні матиму шанс вступити. Проте містер Брейсґьордл так заповзявся пропхати мене в школу-пансіон, на свіже повітря, осінні кольори, зоряне небо та інші радощі сільського життя («Стайвесант[124]? Ну навіщо тобі стовбичити тут і навчатися в Стайвесанті, коли ти можеш поїхати з Нью-Йорка? Розім’яти ноги, дихати чистішим повітрям? Перебувати в сімейній ситуації?»), що я намагався триматися якнайдалі від середніх шкіл, навіть найкращих.

— Я знаю, чого хотіла б для тебе твоя мати, Теодоре, — знову й знову повторював він. — Вона хотіла б, щоб ти розпочав нове життя. Поза межами міста.

Він мав рацію. Але як мені було пояснити йому, що з початком безладу та бездушності, які настали після її смерті, всі ці її побажання втратили сенс?

Усе ще заглиблений у думки, я завернув за ріг, підходячи до станції метро й намацуючи в кишені проїзний квиток, і проминув газетну розкладку, де побачив такий заголовок:

МУЗЕЙНІ ШЕДЕВРИ ЗНАЙДЕНО В БРОНКСІ

МІЛЬЙОНИ ЗА ВКРАДЕНІ ВИТВОРИ МИСТЕЦТВА

Я зупинився на хіднику, перехожі обминали мене з обох боків. Потім, відчуваючи, що за мною спостерігають, а серце калатає несамовито, я повернувся, купив газету (звичайно, коли підліток мого віку купує газету, це нікому не здається таким підозрілим, яким воно здавалося мені) і перебіг через вулицю до лавочок на Шостій авеню, щоб почитати її.

В одному з будинків у Бронксі поліція, діючи за підказкою, знайшла три картини — Георга ван дер Мейна, Вібранда Гендрікса й Рембрандта, усі вони пропали з музею після вибуху. Картини були знайдені на горищі, загорнуті у фольгу й засунуті між запасні фільтри для системи загального кондиціонування в домі. Сам злодій, його брат і братова теща, якій належало горище, заарештовані й можуть бути відпущені під заставу, а якщо їхню провину буде доведено, то кожному з них загрожує по двадцять років ув’язнення.

Це була стаття на повну сторінку з хронологією подій і діаграмами. Злодій — лікар «швидкої допомоги» — затримався після наказу покинути будівлю, зняв картини зі стіни, загорнув їх у простирадло, заховав у складених переносних ношах і виніс із музею, ніким не помічений. «Він поцупив картини, не уявляючи собі їхньої цінності, — сказав працівник ФБР, у якого автори статті взяли інтерв’ю. — Просто вхопив те, що потрапило під руку. Той чоловік не має ані найменшого уявлення про мистецтво. Коли він приніс картини додому, то не знав, що з ними робити, тож порадився з братом, і разом вони заховали картини в його тещі, без її відома, якщо вірити їй». Після короткого дослідження в Інтернеті брати´, вочевидь, зрозуміли, що Рембрандт надто знаменитий, аби продати його картину, і саме їхні спроби продати одну з менш відомих картин привели слідчих до схованки на горищі.

Але мені у вічі впав останній абзац статті — так, ніби він був надрукований червоними літерами:

Що ж до решти досі не знайдених творів мистецтва, то надії слідчих відродились, і вони просуваються по кількох місцевих ниточках. «Чим більше ми труситимемо дерево, тим більше впаде плодів, — сказав Річард Наннеллі, міський координатор між поліцією і відділенням ФБР, яке займається пошуками творів мистецтва. — Загалом, коли крадуть твори мистецтва, то їх намагаються якомога швидше вивезти за кордон, але ця знахідка в Бронксі лише підтверджує, що тут ми маємо справу з кількома аматорами, недосвідченими злодіями, які здійснили крадіжку, піддавшись пориву, а тепер не знають, як продати або сховати вкрадені речі». За словами Наннеллі, багатьох людей, які були присутні на місці вибуху, тепер знову розшукують, опитують і перевіряють. «Тепер ми не сумніваємося в тому, що чимало зниклих картин можуть залишатися в місті, просто під нашим носом».

Мене занудило. Я підвівся на ноги, зіжмакав газету, кинув її в найближчий смітник і замість сісти в метро пішов назад по Кенел-стріт, блукав чайнатауном годину на морозі, дивлячись крізь заморожені вікна на дешеві електротовари, на криваво-червоні килими в невеликих тьмяних вітальнях, на ряди засмажених пекінських качок кольору червоного дерева, і думав: лайно, лайно! Червонощокі вуличні торговці, закутані, як монголи, перегукувалися через гарячі жаровні. Окружний прокурор. ФБР. Нова інформація. «Ми сповнені рішучості розслідувати ці випадки за всією суворістю закону. Ми переконані в тому, що інші зниклі картини незабаром буде знайдено. Інтерпол, ЮНЕСКО та інші федеральні й міжнародні агенції співпрацюють у цьому випадку з органами місцевої влади».

Ця інформація була всюди. Усі газети публікували її. Навіть у китайських газетах віднайдений портрет роботи Рембрандта стримів посеред струминок ієрогліфів, визирав із ящиків, де було складено незрозумілу городину та вугрів на льоду.

— Ось що справді обурює, — сказав Гобі ввечері того дня, обідаючи з Амстісами і тривожно зсунувши брови. Віднайдені картини були єдиною темою, на яку він міг говорити. — Усюди лежать поранені люди, стікають кров’ю, а той виродок знімає зі стін картини. Виносить їх на вулицю, під дощ.

— Не скажу, що я здивований, — зауважив містер Амстіс, який пив уже четверте віскі з льодом. — Коли в матері був другий серцевий напад — ви не уявляєте, якого безладу наробили в нас оті телепні з «Бет Ізраель». Чорні сліди всюди на килимі. Ми знаходили пластикові ковпачки для голок від шприців на підлозі протягом тижнів, собака майже проковтнув один. І вони також завдали нам іншої шкоди, Марто, ти не пам’ятаєш, що вони розбили в шафі з китайським посудом?

— Ну, знаєш, про лікарів зі «швидкої допомоги» я нічого поганого сказати не можу, — не погодився з ним Гобі. — Мене вразили ті, які приїздили тоді, коли захворіла Джульєтта. Я дуже радий, що картини знайшли, перш ніж вони були дуже пошкоджені, це могла б бути справжня… Тео, — несподівано звернувся він до мене, примусивши швидко підняти голову від тарілки. — У тебе все гаразд?

— Пробачте. Я просто дуже стомився.

— Нема чого дивуватися, — люб’язно зауважила місіс Амстіс. Вона викладала американську історію в Колумбійському університеті. З цих двох саме вона була тією