Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

таке чи щось подібне, то мимоволі визнаємо правдивість тих слів. І навіть ті, кому постійно чогось бракує, викрикують від захоплення, оголошують війну грошам. Тільки-но зауважиш, Що вони в такому настрої,- налягай на них, натискай, дошкуляй, відкинувши будь-які недомовки, умовиводи, викрутаси та всяку іншу марну гру словами. Виступай проти жадоби, виступай проти розкоші, а коли відчуєш, що справа рухається вперед, що тобі вдалося зачепити слухачів за живе»- насідай ще завзятіше. Аж не віриться, наскільки може бути корисною мова, призначена для зцілення, мова, що від першого й до останнього слова звернена на добро слухачів! Тим, хто ще не загрубів душею, дуже легко прищепити любов до всього чесного й правильного; але навіть тих, хто все ще здатний чогось навчитися, хто ще не дуже зіпсутий, правда владно бере під свою руку, тільки б трапився їй відповідний речник.

Та й сам я, коли слухав Аттала, який виступав проти пороків, проти збочень, проти всього злого, що є в житті, сам я, кажу, не раз переймався співчуттям до роду людського, а наш Аттал видавався мені піднесеним ген над усе, досяжне для смертного. Сам він називав себе володарем, але в моїх очах він був кимось іще видатнішим, адже він мав право суду й над володарями. Коли він звеличував убогість і доводив, якою зайвиною є кожна річ, що поза межами нашого вжитку, яким непотрібним і важким тягарем вона є для нас, то часто хотілося вийти зі школи вбогим. Коли ж почав висміювати наші насолоди, а хвалити чистоту тіла, скромність обіднього столу, розум, вільний від помислів не тільки про недозволені, а й про зайві насолоди, то виникало бажання покласти край ласолюбству й нечисті. З тих часів, Луцілію, щось таки залишилось у мене. Бо до всього я брався з великим завзяттям. Але потому, втягнений у суспільне життя, я мало що зберіг із тих добрих починань. Щоправда, відтоді я вже й не глянув на устриці та гриби: то не їжа, а принада, що змушує пересичених знову братися до наїдків,- вона легко прослизає в горлянку, легко й вислизає назовні, що вельми приємно для ненажер і всіх тих, хто напихає в своє нутро більше, ніж воно спроможне вмістити. Відтоді я ніколи не намащуюсь пахощами: найкраще пахне тіло тоді, коли воно взагалі нічим не пахне. Відтоді мій шлунок не знає вина. Відтоді впродовж усього життя уникаю лазні, вважаючи, що відварювати тіло й виснажувати його потом - заняття, яке не тільки не дає користі, але й розбещує людину. До іншого, що свідомо занехаяв тоді, я таки повернувся, але й у тому, від чого перестав утримуватися, я зберіг міру; вона ж, хоч і близька до утримання, та, мабуть, важча від нього, бо від дечого легше відмовитися взагалі, ніж зберігати у ньому міру,

Раз я вже почав тобі викладати, з яким запалом я брався до філософії замолоду, а як поменшало того запалу на старість, то не сором буде зізнатися, чим захопив мене Піфагор. Сотіон якось розповів нам, чому той відмовився від м'ясної їжі, а чому, через якийсь час,- також Секстій. Причини в обох були різні, але благородні. Секстій вважав, що людина, навіть не вдаючись до кровопролиття, має достатньо всілякої поживи, до того ж лише жорстокість, на його думку, могла запровадити такий звичай - вбивати якусь істоту задля насолоди. А ще він виступав за обмеження всього того, що сприяє розкоші; доходив висновку, що різноманітна, чужа нашому тілу їжа є шкідливою для здоров'я. Піфагор же заснував учення про спорідненість усього з усім, про те, що душі пов'язані, що вони постійно переходять з однієї оболонки в іншу. Якщо вірити йому, то жодна душа не гине, навіть не перестає бути діяльною, хіба що на якусь мить, поки вливається в інше тіло. Колись побачимо, через які коловерті віків, скільки осель змінивши, вона знову входить у людину. А тим часом Піфагор тримає нас у страху перед злочином і батьковбивством, адже всяк нехотячи може натрапити на свого ж батька й залізом чи то зубами звести зі світу створіння, в якому знайшла притулок рідна душа. Сотіон, коли виклав ті міркування й подав доволі різних своїх доказів, запитує: «Ти не віриш, що душі мовби приписуються все до нових і нових тіл, а те, що називаємо смертю, є лише переселенням? Не віриш, що в тій от худобі, у звірині, в занурених у воду створіннях перебуває душа, яка перед тим належала людині? Не віриш, що в цьому світі ніщо не гине, а лише змінює місцеперебування, і що не тільки небесні тіла обертаються круговими шляхами, а й живі істоти відбувають чергові мандрівки - їхні душі ходять по колу? Навіть великі люди в те вірили! Тож не квапся стояти на своєму, спробуй глянути на все без упередження. І якщо все це правда, то стримуватись од споживання м'ясної їжі - значить бути без провини, а якщо неправда - значить бути ощадливим. Чи дуже потерпить на тому твоя жорстокість? Я ж відбираю в тебе лише поживу левів та коршаків». Ці доводи спонукали й мене відмовитись од м'яса, й коли минув рік, той звичай став для мене не тільки легким, а й приємним. Було таке враження, що моя душа наче окрилилась, хоч нині я не брався б твердити, що так воно було насправді. Запитаєш, як я занехаяв той звичай? Роки моєї молодості припали на принципат Тіберія Цезаря. Тоді-то й почали проганяти з нашого життя чужинецькі обряди, а невживання м'яса деяких тварин, власне, й вважали одним із доказів забобонності. Отож на прохання свого батька, який не так боявся наклепу, як ненавидів філософію, я повернувся до колишнього звичаю. Втім, він без особливих зусиль намовив мене до кращих обідів. Аттал не раз хвалив підстилку для лежання, що не прогинається під тілом; саме така служить мені й на старості літ: моє тіло не залишає на ній жодної прим'ятини.

Все це я описав тобі, щоб ти пересвідчився, як загонисто беруться новаки до всього благородного, коли хтось заохотить їх, розпалить. Але потім дещо зводиться нанівець з вини наставників, які вчать нас вести вчені бесіди, а не жити, дещо - з вини учнів, які приходять до вчителів не душу плекати, а вигострювати дотеп. Ось так, що було філософією, стало філологією. Тому-то дуже важливо, з яким наміром берешся до чого-небудь. Майбутній граматик, вивчаючи Вергілія, читає його славетний рядок