Читати книгу - "Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер"

На стіні в’язниці гестапо у Варшаві польський в’язень писав: «Легко говорити про Польщу. Важко працювати для неї. Ще важче — померти. Але найважче — страждати…» За небагатьма винятками, ця студія більше про смерть, ніж про страждання. Її темою є політики, які вбивали, і люди, які були їхніми жертвами. Де масові вбивства, масові смерті є бажаною метою політики. Для когось це самоціль чи засіб, а для когось — це кінець. 14 мільйонів — це далеко не повне число всіх смертей, які німецька та радянська влади принесли в цей регіон. Це оцінка числа загиблих унаслідок політики масового вбивства.

Тому я в цій студії не враховував того, скільки людей померло від тяжкої праці, хвороб, недоїдання в концентраційних таборах, під час депортацій, евакуацій, утечі від армії. Я також виключив людей, які загинули як підневільні працівники. Не враховував і людей, які померли від голоду під час війни, а також цивільних осіб, які загинули під час бомбардувань або в результаті інших військових дій. Я не рахував солдатів, загиблих на полях битв Другої світової війни. У книжці я згадував про табори, депортації та битви і подавав дані про загиблих. Вони, однак, не включені в остаточну цифру — 14 мільйонів. Я також виключив акти насильства з боку третіх осіб, які були наслідком німецької чи радянської окупації, але не німецької чи радянської політики. Іноді наслідком таких дій була дуже велика кількість смертей, як-от убивство румунських євреїв (близько 300 тисяч) або етнічні чистки поляків, проведені українськими націоналістами (принаймні 50 тисяч). Ця книжка — більшою мірою про навмисні масових вбивства, ніж про зловживання. Ця книжка — про цивільних осіб (і військовополонених), а не про солдатів строкової служби. Зважаючи на все це, я не стверджую, що такі люди не були жертвами, прямими або непрямими, нацистської і радянської систем. Я не хочу применшувати жах німецьких і радянських концентраційних таборів, убивчий характер етнічних чисток, репресивний характер примусової праці чи жах загибелі на війні. Я маю на меті розкрити тезу про те, що цілеспрямовані й безпосередні масові вбивства, вчинені цими двома режимами у Кривавих землях, є самостійним явищем, вартим спеціального розгляду — студії, предметом якої є цілеспрямовані вбивства 14 мільйонів людей, здійснені в окремих регіонах Європи двома режимами протягом короткого часу.

14 мільйонів, зрештою, — дуже велика цифра. Вона більш ніж на 10 мільйонів перевищує кількість людей, загиблих у всіх радянських і німецьких концентраційних таборах (на відміну від об’єктів смерті) за всю історію Радянського Союзу і нацистської Німеччини. Якщо нинішні стандартні оцінки військових втрат правильні, то ця цифра перевищує більш ніж на 2 мільйони кількість німецьких і радянських солдатів, разом узятих, що загинули на полі бою під час Другої світової війни (включаючи загиблих від голоду і страчених військовополонених якщо віднести X їх до жертв політики масового вбивства, а не до військових втрат). Це перевищує більш ніж на 13 мільйонів цифри американських і британських втрат у Другій світовій війні, разом узятих. Це також перевищує більш ніж на 13 мільйонів усі американські бойові втрати у всіх війнах.

14 мільйонів жертв цілеспрямованої політики вбивства у Кривавих землях — це сума таких орієнтовних даних, означених у текст й примітках: 3,3 млн. радянських громадян (переважно українців), яких свідомо замордував голодом уряд Радянської України в 1932–1933 роках; 300 тисяч радянських громадян (переважно поляків і українців), розстріляних радянським урядом на західних теренах СРСР — із приблизно 700 тисяч жертв Великого терору 1937–1938 років; 200 тисяч польських громадян (переважно поляків), розстріляних німецькими і радянськими військами в окупованій Польщі в 1939–1941 роках; 4,2 млн. радянських громадян (переважно росіян, білорусів і українців), які загнули під час німецької окупації в 1941–1944 роках; 5,4 млн. євреїв (більшість з них польські або радянські громадяни), яких розстріляли або отруїли газом німці в 1941–1944 роках; і 700 тисяч цивільних осіб (в основному білорусів та поляків), розстріляних німцями в ході репресій, здебільшого в Білорусі та у Варшаві в 1941–1944 рр.

Загалом, ці цифри є сумами розрахунків, зроблених у Німеччині чи в Радянському Союзі, які доповнюються іншими джерелами, — а не статистичні оцінки втрат, базовані на переписі населення. Відтак мої цифри часто нижчі, ніж подані в іншій літературі. Лише в одному випадку, оцінюючи голод в радянській Україні, де даних просто недостатньо, я визначив загальну цифру на основі низки демографічних розрахунків і сучасних оцінок. Знову ж таки, моїми розрахунки вирізняються консерватизмом.

Коли йдеться про такі речі, слід дуже обережно поводитися з термінами і їх визначенням. Є помітна різниця, яка зазвичай не означується, між «остаточним розв’язанням» і Голокостом. Перший термін використовували нацисти у своїх намірах усунути євреїв з Європи. Протягом більшої частини часу, коли його застосовували, він означав один із чотирьох планів депортації, кожен із яких у висліді було відкинуто. У якийсь момент у другій половині 1941 року Гітлер затвердив масове вбивство як метод, згідно з яким євреї повинні були бути видалені з Європи. На цьому етапі під «остаточним розв’язанням» слід було розуміти винищення всіх євреїв. Термін Голокост був запроваджений після війни і від 1990-х років загалом (хоча й далеко не завжди) розуміється як масове вбивство євреїв німцями. У цій книжці термін Голокост означає остаточний варіант «остаточного розв’язання» німецької політики щодо усунення євреїв із Європи — винищення їх. Хоча Гітлерові, звісно, хотілося усунути євреїв з Європи в ході «остаточного розв’язання» раніше, Голокост у прямому сенсі цього слова почався влітку 1941 року з розстрілів єврейських жінок і дітей на окупованих територіях Радянського Союзу. Термін Голокост іноді вживається у двох значеннях: щодо всієї німецької політики винищення під час війни, або для означення будь-якого гноблення євреїв нацистським режимом. У цій книжці термін Голокост означає знищення євреїв в Європі, яке в період між 1941 і 1945 роками здійснювали німці шляхом розстрілів і отруєння газом. Я утримуюся від використання терміну Голодомор на означення штучного голоду в сталінській радянській Україні не тому, що цей термін менш точний, ніж Голокост, а просто тому, що він майже незнайомий англомовному читачеві. Я використовую термін Великий терор на означення масових радянських зачисток і депортації у 1937 і 1938 роках, найбільшими з яких були розкуркулювання і національні зачистки.

Я надаю перевагу терміну «масові вбивства», а не «геноцид» з низки причин. Термін «геноцид» запровадив польсько-єврейський юрист-міжнародник Рафал Лемкін у 1943 році. Завдяки своїй енергії та наполегливості він зумів