Читати книгу - "Американська трагедія"

Він продовжував давати поради в тому ж роді, і вона, не знайшовши в ньому в цю хвилину щирої ніжності, виразно зрозуміла всю безнадійність свого становища, зібрала всі сили і сказала:

— Ну, гаразд, почекай мене тут. Не йди далеко, згода? Може, я дуже скоро повернуся.

І вона поквапно пішла до воріт і далі стежкою, яка вела до ганку.

У відповідь на її дзвоник двері відчинив сам лікар; всупереч уявленню Шорта і Клайда, це був і на зовнішність, і за характером чоловік дуже тверезий і поміркований — типовий провінціальний лікар: солідний, обережний, суворо моральний і навіть досить побожний; він вважав себе почасти лібералом, але людина хоч скільки-небудь ліберальна побачила б у багатьох його поглядах обмеженість і упертість. Неуцтво й глупота більшості навколишніх дозволяли йому вважати себе освіченою людиною. Весь час стикаючись з найрізноманітнішими проявами косності й занепаду, як і тверезості, енергії, консерватизму, великих успіхів, у тих випадках, коли дійсність мала от-от перевернути його погляди, що раніше сформувалися, він вважав за краще не втручатися в неї і полишав силам неба або пекла самим вирішувати кінець подій. Він був невеликий на зріст, кремезний, з кулястою головою, але з гарними і правильними рисами обличчя, жвавими сірими очима і приємною посмішкою. В нього було коротке напівсиве волосся, лоб прикривав чубок — безневинне франтівство сільського жителя. Товсті руки з пухлими, але чутливими пальцями були спокійно опущені. Йому було п'ятдесят вісім років; він був одружений, батько трьох дітей, і старший син уже вивчав медицину, готуючись наслідувати батькову практику.

Завівши Берту в просто обставлену незатишну приймальню, лікар попросив її почекати: він саме кінчає обідати. Незабаром він з’явився в дверях невеликого кабінету, теж дуже просто обставленого: тут стояли письмовий стіл, два стільці, книжкова шафа і стіл з медичними інструментами; в глибині, як видно, була ще кімната з різним медичним приладдям. Лікар провів Роберту в кабінет і вказав їй на стілець. Його сиве волосся, солідність, поважність, дивна звичка мружити очі — усе це чимало налякало Роберту; проте лікар аж ніяк не справив на неї такого неприхильного враження, як вона чекала: в усякому разі він старий і здається, якщо не привітним, то хоча б розумним і обережним. А він подивився на неї з цікавістю, наче пригадуючи, чи не зустрічав її раніше, і потім сказав:

— Ну, давайте познайомимося! Чим я можу допомогти вам?

Він говорив неголосно, підбадьорливо, і Роберта була глибоко вдячна йому за це. Але злякана тим, що ось зараз, тут, доведеться, нарешті, признатися в жахливій істині, вона сиділа непорушно і мовчки; спочатку вона дивилася на лікаря, потім опустила очі і стала судорожно м'яти сумочку.

— Бачте… — почала вона серйозно і схвильовано; в її обличчі і голосі раптом прорвалося страшне внутрішнє напруження. — Я прийшла… я прийшла… тобто… я не знаю, як сказати вам. Коли я йшла сюди, я думала, що зумію сказати, але тепер… тепер я побачила вас… — Вона замовкла, зробила порух, наче збираючись підвестися, і враз вигукнула — Господи, як це все жахливо! Я так нервуюся…

— Ну, ну, заспокойтеся, люба, — сказав він ласкаво і підбадьорливо; йому сподобалася ця гарненька, але зовсім не кокетлива відвідувачка, і він трохи здивувався, не розуміючи, що могло спричинити до хвилювання таку, як видно, скромну, серйозну і стриману дівчину; притому його дуже забавило це дитяче: «Тепер я побачила вас».

— Отже, ви прийшли і «побачили мене», — повторив він. — Але чим же я вас так налякав? Я всього тільки сільський лікар, знаєте, і, справді, я не такий уже страшний, як вам здається! Ви можете цілком довіритися мені, можете розповісти про себе все, що хочете, вам нема чого боятися. Якщо я можу що-небудь зробити для вас, я це зроблю.

Він і справді добрий, подумала Роберта, але такий поважний і серйозний і, напевно, дуже суворий… і, напевно, буде неприємно вражений, коли вона скаже, для чого прийшла. Що тоді? Чи захоче він чимось допомогти їй? А якщо захоче, як уладнається все з грішми? Адже це буде дуже серйозне питання. Коли б Клайд або хоч хто-небудь з близьких міг бути тут і говорити за неї! А все ж вона повинна говорити, якщо прийшла сюди. Тепер їй не можна відступати. Роберта знову неспокійно засовалася, нервово шарпаючи великого гудзика на жакеті, і, нарешті, з заминкою промовила:

— Та, бачте, це… це зовсім інше, не те, що ви, напевно, думаєте… я… я…

І знову вона замовкла, не в силі продовжувати, то червоніючи, то блідніючи. Її тривожна соромливість, чистий білий лоб і ясні очі, скромність і стриманість в манерах та одязі примусили лікаря подумати, що перед ним просто хворобливий прояв надмірної наївності або, вірніше, недосвідченості в питаннях, пов’язаних з людським тілом, — це таке характерне для недосвідченого молодого єства. В першу хвилину він не міг запідозрити нічого іншого, — і вже збирався повторити звичайну в таких випадках формулу: що йому можна сказати рішуче все, без усяких страхів і сумнівів. Але тут майнула інша думка, підказана зрілою красою Роберти, а, може, і її власні думки передалися йому: він вирішив, що помилився. Кінець кінцем, можливо, це просто одна з неприємних історій, звичайних серед молоді. Очевидно, тут які-небудь незаконні стосунки! Ця дівчина молода, здорова, гарна; до того такі історії завжди виходять назовні— і нерідко це трапляється саме з тими дівчатами, що виглядають найскромніше і найпристойніше. І завжди це тягне за собою хвилювання і неприємності для лікаря. З різних причин — і через свій замкнутий, стриманий характер, і через погляди, прийняті в його середовищі,— він не любив мати справу з такими історіями. Це було незаконно, небезпечно, як правило, майже не оплачувалося, і він знав, що місцева громадська думка суворо осуджує це. До того ж його й самого обурювали ці погані дівчиська і хлопчиська, які спочатку дозволяють собі з такою легкістю поступатися перед вимогами природи, а потім так само легко відмовляються нести обов’язки, пов’язані з цим, і не хочуть ні шлюбу, ні дітей. І хоч за останні десять років вік допоміг кільком дівчатам, які порушили правила пристойності і не мали іншого виходу, звільнитися від наслідків своєї легковажності (якщо це були дівчата з порядних, добре знайомих йому родин або якщо до цього спонукали міркування релігійного порядку або добросусідські відносини), все ж він був проти того, щоб визволяти з біди всіх інших, хто не мав такої міцної підтримки. Це надто небезпечно.