Читати книгу - "Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко"

  Діані довго чекати не довелося. Вже через пару хвилин Назар повернувся до кабінету.

-Ну все, з документами я розібрався, зараз переодягнуся і в дорогу,- Назар був у гарному настрої на відміну від Діани.- Тепло одяглася? Не замерзнеш?

-Ніби тебе це хвилює?- Діана намагалася не грубити та чомусь не виходило,- не замерзну. Я сподіваюся, що сьогодні ввечері ми вже повернимося до Києва.

-Повернимося завтра,- Назар скинув з себе білу сорочку без будь якої сором’язливості, упіймавши на собі погляд Діани, яка в недорозумінні дивилася на нього,- нічого такого не подумай. Вирішив передягтися у спортивний одяг, бо в ньому буде набагато зручніше.

-А чому ми не сьогодні повернимося? Що нас там може затримати?-Діана відвернулася,- я вийду поки ти не переодягнешся.

-Невже ти така сором’язлива?

-Я запитувала у тебе інше,- Діана зібралася і справді покинути кабінет.

-На треба виходити, я на відміну від тебе не соромлюся. Ти питала, чому не сьогодні повернимося, то ж відповідаю. За сьогодні ми не встигнемо. Мені треба краще все там роздивитися і проконтролювати працівників, щоб було правильно,- Назар переодягнувся дуже швидко і не став бентежити дівчину,- можеш повертатися. Я готовий. Зараз принесуть замовлену мною їжу. Вирішив нам взяти провізію.

-Ти все передбачив. Та я піду ночувати до Любов Семенівни, вона той раз мені кімнату здала, тож і на цей раз не відмовить і по вечеряю теж у неї. Тож бери тільки на себе.

-Діанко, ти прекрасна, але така злюка,- посміхнувся Назар,- усе тобі не так, всім незадоволена.

-А чим я повинна бути задоволена?- Діана не стримала емоцій та зірвалася перейшовши на крик,- відтоді коли я тебе зустріла я все роблю, як мені накажуть, тобто, як ти накажеш. Я весь час знаходжуся в напрузі і це через тебе. Ще не так давно мені був цікавий твій замок, а тепер ні.

-Не варто кричати на весь офіс,- Назару не сподобалося, що на нього повисили голос,- будеш погано себе поводити, я не стану з тобою панькатися і буду більш жорстким ніж є зараз. Твоя праця буде гарно оплачена, але найголовніше…

-Ти мене не вб’єш,- закінчила за нього Діана.

-Думаєш у правильному напрямку, але вбивати я точно тебе не збирався і не збираюся. Є інші способи. Тож слідкуй за собою.,- Назару повідомили, що принесли замовлення,- ну що ж пішли .

  Діана мовчки підвелася і пішла за Назаром. Вирішила нічого більше не говорити. Як вона могла так нестримно себе поводити? Це мабуть через ту Лесю, яка зіпсувала настрій з самого ранку. Необхідно опанувати себе, бо інакше можна наговорити зайвого, а це їй ні до чого. Діана намагалася себе заспокоїти тим, що в неї все буде добре, після чорної полоси обов’язково буде біла. Тільки коли це буде. Аби вже скоріш.

  Назар з Діаною піднялися на кришу компанії на якій стояло два гелікоптера. Один з них, той самий на якому вже доводилося літати і був розрахований на чотирьох людей, а інший червоний, який міг вмістити собі тільки двох. Діана підійшла до більшого та…

-Ми полетимо у двох на червоному,- Назар відчинив дверцята гелікоптера і почав туди залазити,- чого стоїш, йди сідай.

-А ти що вмієш цим управляти?- запитала здивовано.

-Умію, тому не переживай. Сідай,- Назар сів на місце пілота одягнув рацію,- вмощуйся по зручніше. Головне, щоб погода не підвела. Та я дивився прогноз, ніби буде ясно, хоч і прохолодно.

-І багато разів ти сидів на місці пілота?

-Достатньо,- Назар увімкнув двигун та почав злітати.

  Діану спочатку переповнював страх та побачивши, що Назар вміло вправляється з управлінням гелікоптера розслабилася. Її звичайно здивувало, що він такий. А який він? Це запитання знову і знову виникало у її голові. Невже їй стає цікаво дізнатися про нього більше. Невже він почав її захоплювати, приваблювати. Цьому не бути, не варто впадати у бурхливі фантазії забувши про реальність. А дійсність така, що вона вимушено працює на нього. Виконує всі його накази під натиском.

  Вони вдало долетіли до західної частини країни. Краса природи з висоти пташиного польоту захоплювала, вражала своєю чарівністю. І Діана дістала свій фотоапарат щоб зробити неповторні знімки.  Густі ліси, бурхливі річки, озера в яких блакитна вода виблискувала на сонці. А небо було блакитне з білими хмаринками. Та враз воно змінилося. Нізвідки з’явилися темні хмари і небо стало сірим та похмурим. Сонце зникло, враз все потемніло. Загриміло, з’явилися зиґзаґи блискавок. По склу лобового скла гелікоптера побігли струмені дощу. Від вітру гелікоптер почало кидати у різні сторони та Назару вдавалося тримати курс, але потім…

-Ми збилися з курсу,- крикнув він Діані,- тримайся.

-Тримаюся,- Діана розхвилювала, злякавшись за їхнє життя, заплющила очі коли побачила, що вони почали падати.

  І дійсно, гвинти перестали працювати і гелікоптер стрімко почав падати вниз. Він ніби маленька птаха, яка отримала поранення. Вони падали над лісом і це дало можливість зачепитися гвинтами за гілки дерев. Це уповільнило падіння і не дало розбитися гелікоптеру. Він завис між деревами. Діана вдарилася головою і втратила свідомість і Назар злякано подумав, що вона померла. Та притуливши свій палиць до її пульсу зітхнув з полегшенням.

-Жива,- зрадів він.

  Звільнивши себе від ременів, почав звільняти і Діану. У нього була одна мета, опинитися на землі. Дощ ставав ще сильнішим. Знову блискавка прорізала небо, знову загриміло та загуркотіло. Зробилося ще темніше та ще холодніше. Дверцята гелікоптеру заклинило і Назар щосили вдарив ногою відчинивши їх. У нього виникла думка, а може залишатися сидіти у салоні та потім зрозумів, що це погана ідея, що це небезпечно. Гелікоптер може щохвилини впасти на землю, а ще гірше може вибухнути. Він виліз утримуючись на гілці дерева. Глянув в низ. Високо та спуститися можна. Заважав вітер та дощ, але Назар ніби на них не зважав, а взяв на руки Діану бажаючи положити собі на плече. Та вона поворухнулася, прийшла в себе щойно дощ потрапив на її обличчя.