Читати книгу - "Зелений Змій, або Алкогольні спогади, Джек Лондон"

Джоні Гейнгольд непомітно застеріг мене через прилавок, що я вже, мовляв, нахлестався, й що він мені радить замовляти неповні шклянки. Але поки капітан Нельсон пив великі шклянки пива, моя пиха не дозволяла мені пити малі. І коли шкіпер замовив собі першу неповну склянку пива, тоді зробив це саме і я. А коли ми почали довго та приязно прощатися, я був уже п’яний. Але я мав повне задоволення, бо Дряпун Старий був такий же п’яний, як і я. Моя скромність юнака не дозволяла мені припустити, що старий морський розбишака оп’янів навіть більше.

Після цього Павук, Пет, Мушля, Джоні Гейнгольд та інші казали, що я дуже сподобався старому, і він завжди згадував добрим словом «бравого юнака», як він мене назвав. Це було дуже дивно, бо його знали за дикого, відлюдного старого, якому ніколи ніхто не подобався. (Його прізвисько Дряпун пішло від його скаженої лютості: б’ючись він дряпав обличчя супротивникові.) І я здобув його приязнь, дякуючи Зеленому Змієві. Я подаю всю подію в цілому, як зразок того, які різноманітні й численні ті принади та послуги, що ними Зелений Змій привертає до себе нових прихильників.

XI

І все ж таки у мене не було ще ні бажання пити, ані потреби. Цілі роки тяжкого пияцтва не породили у мене цього бажання. Я пив, мені треба було пити, бо пили люди, з якими я жив. Випливаючи в затоку, я ніколи не брав з собою алкогольних напоїв і за весь час плавби мені й на думку не спадало випити. Спадало лише тоді, як я, прив’язавши Резл Дезл біля пристані, йшов на берег, туди, де збираються люди, й де річкою течуть напої, бо обопільне частування було громадським обов’язком, обрядом, що його вимагала чоловіча гідність.

Бували також часи, коли я стояв біля міської пристані або біля піскової коси через лиман, і до мене на борт приходила Королева, її сестра, її брат Пет та місіс Гедлі. Це було моє судно, я тут був господарем і мусив їх вітати та частувати так, як це годилося. Отже, я посилав Павука, або ірландця, або Скоті, або когось іншого, хто був тоді моїм екіпажем, щоб приніс бідон пива та сулію червоного вина. А то бувало й так. Я стояв біля берега, продаючи устриці. Насувався густий присмерк, і на борт прокрадалися гладкі поліцаї та «люди в цивільному одязі». А як ми могли існувати тільки під захистом поліції, то й відкривали устриці, поливали їх перчаним соком та частували своїх гостей, тоді як хтось щодуху гнав по пиво, або по інше міцніше питво у пляшках.

П’ючи так, я все ж таки не любив Зеленого Змія. Я дуже високо цінував його, але не за смак, а за товариство, яке він збирав. Увесь той час я намагався бути чоловіком поміж чоловіків і увесь час ховав у собі бажання ласощів, якого страшенно соромився. Я б швидше згодився вмерти, аніж дозволити комусь здогадатися за це. Я мав звичай дозволяти собі самотні балювання в ті ночі, коли знав, що мій екіпаж подасться спати на берег. Я заходив до книгозбірні, обмінював книжки, купував на чверть долара різних ласощів, які можна довго жувати та смоктати, вертався на борт Резл Дезл, зачинявся в каюті, лягав у постіль і лежав там довгими блаженними годинами, читаючи та смокчучи ласощі. І лише тоді я почував, що справді використав свої гроші. Всі ті долари, що проходили через бар, не могли мені дати того задоволення, як ці двадцять п’ять центів, витрачені в крамниці на ласощі.

Хоч моє пияцтво гіршало, я щоразу більше помічав у ньому яскравих моментів. Випивки завжди надовго лишалися в пам’яті. Завжди щось траплялося. Такі люди, як Джо Ґуз, жили лише тоді, як випивали. Вантажники тільки й чекали своєї суботньої пиятики. Ми всі, з устричних човнів, не могли дочекатися, коли позбудемося свого вантажу, щоб почати пиятику. Випадкова зустріч із товаришем іноді давала нагоду для позачергової пиятики.

Такі позачергові пиятики були найкращі, бо тоді траплялися найцікавіші події, як, наприклад, то неділі, коли Нельсон та Француз-Франк із капітаном Спінком украли теж краденого рибальського човна у Віскі-Боба та Нікі-Грека. Отож завелася сварка. Нельсон якось побився з Білом Келі на Ені, і йому прострелено ліву руку. Потім посварившись з Мушлею та розірвавши з ним товариські стосунки, виїхав на Північному Олені з рукою на перев’язі та з екіпажем з двох матросів. Але плавба була така скажена, що матроси втекли від нього на берег. Вони розповідали неможливі речі про його відчайдушність, і ніхто з моряків не зважувався плисти з ним. І Північний Олень, не маючи екіпажа, стояв біля піскової коси за лиманом. А біля нього стояла Резл Дезл зі спаленим головним вітрилом, а Скоті та я були на борту. Віскі-Боб посварився з Французом-Франком та поплив проти води річкою зробити наскок разом із Нікі-Греком.

Наслідком цього наскоку був новісінький рибальський човен, що вони вкрали в італійців-рибалок. Шукаючи човна, італійці відвідали нас, устричних піратів, і розповіли подію. Ми знали, що винуваті в цій крадіжці Віскі-Боб та Нікі-Грек. Але де ж вони поділи човна? Сотні рибалок, греків та італійців, об’їздили затоку та річку, обшукали кожну калюжу та кожний закуток в очеретах. Тоді, втративши надію, власник човна запропонував п’ятдесят доларів нагороди тому, хто його знайде. Наш інтерес до човна збільшився, та збільшилась і таємниця: де його заховано?

Якось у неділю вранці до мене завітав старий капітан Спінк. Розмова була конфіденційна. Він допіру ловив рибу біля давнього Аламедського перевозу. Коли почався відплив, він помітив прив’язану до палі кодолу, що йшла вниз. Даремно він намагався підняти її та дізнатися, що прив’язано до другого кінця. Далі, біля другої палі, була така сама кодола, що теж ішла вниз і яку теж неможливо було підняти. Поза сумнівом, там заховано вкраденого рибальського човна. Якщо повернемо його власникові — то матимемо п’ятдесят доларів нагороди. Але я визнавав етику і чесність навіть поміж злодіїв і тому відмовився брати участь у цій справі.

Але Француз-Франк посварився з Віскі-Бобом, Нельсон теж з ним ворогував. (Сердешний Віскі-Боб! Зовсім не зіпсований, добрий, щирий, він народився кволим, ріс хирявим, з непереможним органічним потягом до алкоголю, що все зростав. Згодом біля доку знайдено його настріляне тіло.) За годину по тому, як я відмовився від пропозиції капітана Спінка, я побачив, що він пливе лиманом на Північному Олені, разом з Нельсоном. Француз-Франк теж поплив своєю шхуною.

Вони швидко повернулися назад, пливучи якось чудно поруч. Коли вони повертали до коси, можна було побачити під водою човна. Шкафут на рівні з водою, а підтримувала його кодола, закріплена до шхуни та шлюпу. Почався відплив, і вони врізались у пісок та стали там поруч, з човном посередині.

Не гаючи часу, один із матросів Француза-Франка, Ганс, сів у човен та швидко поплив до північного берега. Велика сулія на кормі яскраво промовляла, по що його послано. Вони не могли чекати й хвилини та хотіли відсвяткувати