Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Аппалачах і стоянок на каліфорнійському узбережжі. В багатьох цих самих місцях нижче археологічних шарів, які недвозначно засвідчували людську присутність, було розкопано глибші та старіші шари, в яких знайдено безсумнівні залишки тварин — але жодних доказів присутності людини. Мізерність докловіських доказів в Америці різко контрастує із їхньою ряснотою в Європі, де сотні стоянок засвідчили присутність сучасних людей задовго до появи кловісь- ких мисливців в Америці близько 11 000 р. до н. е. Ще більше вражають відомості з Австралії/Нової Гвінеї, де дослідження проводили в кращому разі вдесятеро менше археологів, ніж у самих тільки Сполучених Штатах. Ця дещиця археологів відкрила понад сотню безсумнівних докловіських стоянок, розсіяних по всьому континенту.

Перші люди, ясна річ, не перелетіли гелікоптером із Аляски до Ме- доукрофта і Монте Верде, перестрибнувши через усю проміжну територію. Прибічники докловіського заселення припускають, що протягом тисяч — ба навіть десятків тисяч — років докловіське населення було розрідженим або археологічно маловидимим з невідомих і безпрецедентних причин. Як на мене, це припущення ще менш правдоподібне, ніж імовірність того, що Монте Верде і Медоукрофт зрештою будуть переглянуті, як траплялося з іншими гіпотетично докловіськими стоянками. Мені здається, що якби в Америці справді були докловіські поселення, їх би вже давно виявили в багатьох місцях, і ми би навіть не сперечалися з приводу цього. Проте археологи досі не дійшли згоди в цих питаннях.

Однак хоч би яке тлумачення виявилося правильним, наше розуміння пізніх доісторичних часів Америки залишиться незмінним. Або люди вперше проникли в Америку близько 11 000 р. до н. е. і потім швидко її заселили, або ж перші поселенці з’явилися раніше (більшість прибічників докловіського заселення відносять його до періоду 15 тис. або 20 тис. років тому, зрідка — 30 тис. років тому, і мало хто всерйоз пропонує давніші дати); але вони лишалися нечисленними і непомітними або мали незначний вплив аж до 11 000 р. до н. е. В будь-якому разі із п’яти придатних до життя континентів Північна і Південна Америка мають найкоротший доісторичний період за- люднення.

Після заселення Америки більшість придатних до життя континентів і континентальних островів, а також океанічних островів від Індонезії до східного узбережжя Нової Гвінеї містили людське населення. Залюднення решти островів світу завершилося вже в сучасний період: середземноморських островів Криту, Кіпру, Корсики та Сардинії — десь між 8500 і 4000 рр. до н. е.; Карибських островів — починаючи десь із 4000 р. до н. е.; островів Полінезії та Мікронезії — між 1200 р. до н. е. і 1000 р. н. е.; Мадагаскару — десь між 300 і 800 рр. н. е.; а Ісландії — в IX ст. н. е. Корінні американці — можливо, предки сучасних ескімосів — розселилися канадською Арктикою близько 2000 р. до н. е. Після цього єдиними незаселеними землями, які чекали на появу європейських дослідників протягом останніх 700 років, лишилися найвід- даленіші острови Атлантичного та Індійського океанів (зокрема Азорські та Сейшельські острови), а також Антарктида.

Чи мала часова різниця заселення різних континентів хоч-якесь значення для їхньої подальшої історії? Уявімо на мить, що машина часу перенесла археолога у минуле і він здійснив навколосвітню мандрівку близько 11 000 р. до н. е. Беручи до уваги тодішній стан світу, чи зміг би він передбачити послідовність, у якій людські суспільства різних континентів створять вогнепальну зброю, мікробів і сталь, а отже, спрогнозувати теперішній стан світу?

Наш археолог, напевно, врахував би потенційні вигоди завчасного старту. Якщо він мав хоч якесь значення, то Африка мала б володіти надзвичайною перевагою: тут щонайменше на 5 млн років довше за інші континенти як окремий біологічний вид існувала пралюдина. Ба більше, якщо сучасні люди справді з’явилися в Африці близько 100 тис. років тому і розселилися на інші континенти, цей факт звів нанівець будь-які переваги, накопичені за цей час в інших місцях і дав африканцям новий завчасний старт. Крім того, генетична розмаїтість людей найвища в Африці; можна припустити, що розмаїтіше населення спільними зусиллями створило би розмаїтіший спектр винаходів.

Але потім наш археолог замислився б: що насправді є «завчасним стартом» у контексті цієї книжки? Ми не можемо весь час буквально трактувати метафору перегонів. Якщо під «завчасним стартом» розуміти додатковий час, необхідний для заселення континенту після прибуття першої невеликої групи колоністів, то його потрібно відносно мало: приміром, менше 1000 років, щоб заполонити навіть увесь Новий світ. Якщо ж натомість розуміти «завчасний старт» як додатковий час, потрібний, щоб пристосуватися до місцевих умов, я згоден, що деякі природні зони з крайніми умовами вимагають часу: наприклад, 9000 років, щоб заселити канадську

Арктику після залюднення решти Північної Америки. Але після того, як сформувалася сучасна людська винахідливість, люди швидко обстежували й пристосовувалися до інших теренів. Скажімо, предкам маорі знадобилося менше ста років після відкриття Нової Зеландії, щоб виявити всі її варті уваги кам’яні ресурси; лише ще кілька сторіч, щоб начисто винищити останніх моа в одному з найбільш почленованих рельєфів світу; і лише кілька сторіч, аби подробитися на цілу палітру розмаїтих суспільств від прибережних мисливців-збирачів до рільників, які практикували нові способи створення харчових запасів.

Тож наш археолог, поглянувши на Америку, мав би підсумувати, що найдавнішим американцям знадобилося б не більше тисячі років, щоб наздогнати африканців, попри нібито неймовірну перевагу останніх у вигляді завчасного старту. А потім значно більша площа Америки (вдвічі більша за африканську) і більше екологічне розмаїття мали б перехилити шальки терезів на користь корінних американців.

Відтак археолог перевів би погляд на Євразію і дійшов би таких висновків. Євразія — найбільший континент світу, раніше за який заселено було тільки Африку. Довгочасне залюднення Африки до колонізації Євразії мільйон років тому могло нічого не означати, оскільки пралюди перебували тоді на дуже примітивній стадії розвитку. Поглянувши на пізньопалеолітичний розквіт південно-західної Європи між 20 тис. і 12 тис. років тому зі всіма тамтешніми мистецькими творами та складними знаряддями, археолог замислився б, чи вже не здобула на той час Євразія якої-небудь стартової переваги принаймні в цьому регіоні.

Розглянувши наостанок Австралію/Нову Гвінею із її малою площею (це найменший континент), значна частина якої вкрита пустелею, здатною забезпечувати прожиття дуже нечисленного населення, ізольованістю та пізнім заселенням порівняно з Африкою та Євразією, він би мав достатньо підстав провістити повільний розвиток цього континенту.

Але пригадаймо, що австралійці та новоґвінейці створили найдавніші достеменно відомі човни в світі. Вони створювали печерні малюнки не пізніше, ніж кроманьйонці в Європі. Джонатан Кінґдон і Тим Фленері зауважили,