Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Сестри-вампірки 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Сестри-вампірки 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сестри-вампірки 3" автора Надя Фендріх. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 27
Перейти на сторінку:
З’ясувалося, що, крім підозрілого ікла, ніяких інших зубів у роті чоловіка не було. І виходило, що попутник – не вампір, а просто дивак, який вирішив зранку підживитися якимсь їством.

Дірк ван Комбаст з полегшенням зітхнув. Але тільки-но він заспокоївся, як той самий старий тицьнув йому під ніс слоїк зі своїм сніданком.

– Пригощайтеш! – прошамкав старий, широко посміхаючись беззубим ротом.

Побачивши, як пересмикнуло Дірка, Сільванія мало не розреготалася. Та Дірк швидше помре, ніж їстиме политу соусом бурду!

– Oh no, gracias, – вичурно відмовився від частування Дірк. Він був гордий тим, як елегантно йому вдалося викрутитися з незручної ситуації. А все чому? Та тому що він поліглот і завжди порозуміється з місцевими, де б не опинився. Навіть за два кроки від трансільванського кордону. Але попутник чомусь не бажав відчепитися.

– Дуже смашно! – наполягав він, розмахуючи слоїком у Дірка перед носом.

Дірк, зітхнувши, відкинувся на спинку сидіння.

– Дякую вам, – він вирішив змінити тактику, – але, бачте, я абсолютно не переношу лактози. І глютен мені теж заборонено. Крім того, у мене алергія на артишоки, суницю, червоний перець, яєчний жовток, сухофрукти, огірки, бобові, помідори, варену печінку, пастернак і кльоцки. А кунжут та горіхи і взагалі можуть спричинити анафілактичний шок.

Старий здивовано знизав плечима і продовжив снідати. Дірк ван Комбаст залишився вдоволений своєю тактикою: і честь свою відстояв, і себе не дав ошукати. Точніше, загодувати.

Що не кажи, а з усіх видів зброї мова – найефективніша. Він підморгнув Сільванії, а та ледве стримувала сміх, уявляючи собі, як докладно описуватиме дорожні пригоди з гер ван Комбастом Даці, татові й мамі. Хоч би тато і мама знову стали нормальними дорослими – якщо, звісно, можна вважати нормальними художницю, яка живе з дизайну кришок для унітазів, та вампіра, котрий відмовився від вічного життя…

До речі цікаво, як там зараз удома?..

Великі діти та їхні няньки

А вдома все ходором ходило. Якоб і Гелена намагались заснути. Лудо мужньо відбував нічне чергування. Після півночі Ельвіра і Міхай вирішили влаштувати караоке-батл.

«Верхи Бібі і Тіна, з ними Амадеус і Сабрина. Летять, мов на крилах, прудкі скакуни. Друзі чаклуни. Добрі чаклуни. Гей-гей-гей!»

Лудо готовий був віддати будь-що, тільки б трапилось якесь диво і на Ліндевег, 23, ходовим вітром принесло дідуся. Він би миттю зняв чари з цих дорослих дітей. Чих-пих – і чаклунства наче й не було! Але дива не сталося. Алі бін Шик був далеко, а Лудо чаклувати не вмів.

Нарешті знесилені Цепеші-батьки впали у двомісну труну Міхая, і їх миттю здолав міцний сон.

Лудо схилився над труною, щоб перевірити, чи сплять вони насправді, і випадково збудив Міхая. Хлопчик мало не заплакав. «Ну, будь ласка, засни!» – подумки благав він. Міхай весело пирснув, гучно відригнув і знову вирубився.

Не тямлячи себе від утоми, Лудо поплентався до вітальні. Тут своїх батьків поки виховаєш – посивієш… А панькатися з чужими предками – ото вже ні, вибачте, він на таке не зголошувався.

Гелена спала, згорнувшись клубком у кріслі. Якоб вмостився на канапі.

– Гей, Якобе, прокидайся! – голосно сказав Лудо.

– Що? Що таке? – стрепенувся Якоб.

– Тепер твоя черга наглядати за Цепешами. Вони щойно поснули, та чи надовго – не знаю. Тож тобі пощастило. Бо коли вони не сплять – вони гасають по всьому будинку і перевертають все догори дриґом. Знав би ти, який зараз безлад у підвалі.

– А що вони там наробили? – поцікавився Якоб.

– І не питай, – буркнув Лудо.

– Розумію…

Якоб зі співчуттям подивився на товариша і підвівся з канапи.

Лудо позіхнув і загорнувся в ковдру.

– О, мало не забув! – згадав він, ледь не заснувши. – Тут ще вчителька фізкультури телефонувала. Казала, що зайде до нас після обіду.

– О Боже, цього ще бракувало! – схопився за голову Якоб. Він хотів ще щось спитати у Лудо, але той уже спав мертвецьким сном.

«Цікаво, – подумав Якоб, – чи не бачить він уві сні Чорний замок, що стоїть десь у дрімучих трансільванських лісах?»

Небезпечний кордон

Після вранішніх пригод Сільванія задрімала. А коли прокинулася – побачила, що краєвид за вікном змінився – став якийсь похмурий і тривожний. Сільванія мимоволі посміхнулася. Вона і не підозрювала, що так зрадіє поверненню на батьківщину.

Вдалині вже було видно трансільванський кордон. Подолавши надто вибоїсту ділянку дороги, автобус несподівано зупинився. Сільванія і гер ван Комбаст здивовано перезирнулися між собою.

– Трансільванія. Сутінкове Запечер’я. Батьківщина вампірів, – замогильним голосом оголосив водій автобуса і перехрестився.

Слідом за ним перехрестилися і пасажири. Сільванія і гер ван Комбаст підійшли до водія.

– Чому ви зупинили автобус? – запитав мисливець за вампірами.

– Щоб ви виходити, – спокійно відповів водій.

– Що ви собі дозволяєте?! – обурився мисливець за вампірами. – Ви ж не можете так просто взяти і кинути нас на дорозі. У нас, між іншим, квитки…

Водій похитав головою.

– Ні, ні на як випадок, і не просити. Ви виходити тут і самі ходити далі. Швидко. Я далі – ні. Це є небезпека. Багато небезпеки.

Мисливець за вампірами почав несамовито порпатися в рюкзаку.

– Прокляття, куди я подів наші квитки?!

Сільванія тицьнула його в бік і кивнула на попутників, котрі невдоволено спостерігали за суперечкою. Не варто було ускладнювати ситуацію.

– Неймовірно! – пирхнув Дірк ван Комбаст.

Справжні чоловіки поразок не бояться. З гідністю Дірк взяв рюкзак і слідом за Сільванією вийшов з автобуса. Двері за ними відразу ж зачинилися, і автобус хутко рушив з місця, залишаючи по собі стовп густої куряви.

Дірк і Сільванія боязко озирнулися: вони стояли просто перед стареньким шлагбаумом. Це і був кордон, за яким починалася Трансільванія.

«Увага: вампіри! Регіон підвищеної небезпеки. Будьте обережні!» – застерігав напис на шлагбаумі. На щиті над цим написом було зображено вампірський вищир з іклами, змащеними кров’ю.

Дірк все порпався в рюкзаку.

– Так ось же він! – вигукнув мисливець за вампірами, знайшовши нарешті квиток. – Ну от, тут червоним по чорному написано: «Сутінкове Запечер’я / Чорний замок». Цей пройдисвіт-водій висадив нас на півдорозі!

Гер ван Комбаст насварився кулаком на автобус, що від’їхав вже далеченько і скидався наразі на іграшковий автомобіль.

– Яке нахабство! Що ви собі дозволяєте в цій вашій Трансільванії?! Можете поводитися так із будь-ким, та тільки не зі мною!

– А то що? Що ви зробите?! – вибухнула Сільванія. – Покинете програму пільгових миль?[2]

Вона рішуче попрямувала до кордону.

– Я й не знав, що вони дають пільгові милі. Це змінює справу, – зніяковіло промимрив Дірк.

Потім він дістав з кишені мобільний телефон і зробив селфі на фоні щита.

«Мисливець за вампірами заходить до Трансільванії!» – підписав він світлину і натиснув «Відправити».

– Це для Урсули, – посміхнувся Дірк.

Сільванія не йняла віри очам. А кажуть, що підлітки нині безвилазно сидять у телефонах… Можна подумати, старше покоління – краще!

«Досить марнувати час! Треба поспішати до Франца», – подумала Сільванія і рішучим кроком рушила просто в гущавину лісу, дорогою пояснюючи Дірку, як слід поводитись у вампірському краї.

1 ... 13 14 15 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри-вампірки 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сестри-вампірки 3"