Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Аріс

Аріс сидів у компанії мовчазного хлопця. Той витріщаючись у мотор монотонно клацав мишкою, виконуючи якісь дії.

Аріс зовсім не розумів, що робить його брат. Як, за допомогою мишки та монітора, можна заробляти такі великі гроші?

Робота, яка не докладає фізичних зусиль — це не робота. У Аріса так було з усім. Щоб щось отримати, потрібно все розпланувати до найменших дрібниць. Вкласти максимум енергії. Тоді буде результат.
Також, Аріс не розумів цього ув'язнення в онлайн тюрмі. А як тоді знайомитися з «потрібними» людьми? Так, навколо купа сміття, такого як Андрій. Але тільки оточивши себе суспільством, ти навчишся розуміти його і розбиратися: хто є хто.

У всіх своїх переконаннях, брюнет упустив те, що мовчання та відчуження брата – це подоба броні.
Аріс зчитував людей — за словами, його брат — за вчинками.

Помилкова думка вважати, що мовчазна людина мовчить через скромність чи дурість. Мовчазна людина мовчить, бо спостерігає. Вивчає. Аналізує. Мовчання – ознака скритності. Мовчання – потужний щит, який захищає від зовнішнього світу.

Не треба судити людину з обкладинки — це звичайний фантик. Судіть людину за словами. Іноді вони порожні, а іноді перед вами одержима людина.

Одержимість. Це єдина якість, яка поєднувала братів. У всьому іншому — це дві різні людини.

Аріс теж розумів, що слова можуть бути порожніми, але інтонація... він умів бачити в словах подвійне дно.

Чекаючи, поки хлопець закінчить роботу, Аріс зминав аркуші паперу і кидав їх в урну біля ноги блондина. Брюнет прийшов сюди за порадою. Посидів хвилин сорок, і це мовчання починало дратувати.

— Карпо, — звертається до нього, коли той відкидається на спинку стільця, втомлено розтираючи обличчя. — Коли ти зрозумів, що Настя саме та... особлива.
Карпо на хвилину зависає, спрямовуючи погляд у стелю.

— Коли ця шалена сучка подряпала мені все обличчя і залишила три засоси в паху. — Усміхається. Заплющує очі.

Аріс впевнений, його старший брат зараз поринув у спогади. Він і сам заплющив очі та поринув у вчорашню ніч, де та, ким він так сильно одержимий, кінчала в нього на колінах.

— У тебе хтось з'явився? — Карпо розвертається до брата і пильно дивиться на нього. — Я вже подумав, що ти гей!

— Йди до біса! — відмахується від його слів. Знає, що це жарт. Але якщо вже Карпо починає говорити, то вибирає кожне його слово. — Я прийшов за порадою.

Підіймається та йде до столу, де лежить пачка цигарок.

— За якою порадою? — складає руки на грудях.

— Наше перше знайомство пройшло не дуже гладко. Я викрав її, тепер вона мене боїться.

— Ти дебіл?

— Я не зміг контролювати себе. Це сталося якось само собою. Згодом я відпустив її.

— Ти дебіл!

— Що мені робити? Коли я її бачу, мене несе. То вгору, то вниз. Я хочу її взяти силою і водночас боюся нашкодити. У неї такі гарні очі... — збивається. Швидко перескакує з теми на тему.

Справа — погань!

— Познайомиш?

— Ні!

Чиркає запальничкою. Усередині розростається буря. Настрій змінюється як за клацанням пальців. Краще б він не йшов сюди.

Дрібне тремтіння розповзається по тілу.

Кілька разів, судомно затягується, щоб хоч якось заспокоїтись. Марно. Усередині починає все закипати.

— Що з тобою? — Карпо бачить всі ці зміни.

— Нічого! — гарчить на нього. Підходить до вікна.

Повисла пауза.

Мабуть, це єдиний раз, коли Арісу не хочеться говорити, і тим більше слухати.

На інтуїтивному рівні Карпо розуміє це і замовкає. Чіпляє з пачки цигарку і теж затягується.

Їхнє мовчання перериває телефонний дзвінок. Аріс дістає гаджет і дивиться на екран, там написано «Лох».

Як не вчасно!

— Так, Андрію? Щось термінове?

— Чуєш, ти на колесах? Чи можеш виручити?

— Можливо й на колесах. Куди їхати?

— Та до Соньки все! Прощення вимолюю. Вона з якогось хера дізналася про Барбі.

Чується якесь мерзенне пищання, ніби спрацював таймер на мікрохвильовій печі.

— Тарас влаштовує вечірку, — продовжує Андрій, — заманю туди під приводом «друзі».

— Клюне?

— Звісно, ​​клюне.

***

— Дякую друже! Дуже врятував! — Андрій залітає до салону, і голосно грюкає дверима.

Я тобі не друг!

Аріс смикає плечима від різкого металевого звуку та гасить у собі бажання схопити придурка за потилицю і познайомити його щасливу пику з приладовою панеллю навпроти. Але ж баржачок жаль…

— Ага, — але Ариса вистачає лише на незацікавлене «Ага».

— Знаєш, де Бочка? Туди поїхали. Киця сьогодні працює.

Киця… його зараз виверне від цього прізвиська.

Всю дорогу Андрій не вмовкав. Розповідав непотрібну інформацію, жестикулюючи руками.

Аріс мовчки слухав, стиснувши зуби. Стискав руками шкіряну оббивку керма. Бісився. На нього, але більше на неї.

Як вона могла дозволити йому приїхати?

Він сподівається його поява, справить потрібний ефект і дівчина схаменеться.

— Тут гальмуй! — Андрій повертається до брюнета: — Побажай мені вдачі! — мимохідь помічає сріблястий блиск на задньому сидінні.

— Я з тобою! — коротко кидає брюнет й залишає салон авто першим.

Виймає з кишені пачку цигарок і витягнувши одну, затискає губами фільтр. Плескає по кишенях. Нічого.

Нервово видихає через ніс, помічаючи на лавці хлопця.

Курить. Здається, я бачив його вчора.

— Це що у тебе на задньому сидінні, бита лежить? — летить Арісу в спину голос Андрія. — Прикольна!

Аріс ігнорує слова Андрія. Його мета — шатен на лавці.

— Запальничка є? — падає поряд із незнайомцем.

— Є! — передає йому помаранчеву запальничку.

— Аріс, — простягає руку.

— Гарчин Сергій. — Видихає вгору білу хмару диму і відповідає на рукостискання.

— Гарику, де Соня? — Андрій зупиняється навпроти хлопця.

— Не знаю, дзвони їй. Я за нею не стежу!

— А мусив! — відходить убік і дістає телефон.