Читати книгу - "Новорічний поцілунок, Міра Лей"

- Катя! - голос Паші повертає мене в реальність. Я уже декілька хвилин сиджу в машині друга, та все ще ніяк не можу прийти до тями. 

Моя голова просто відмовляється переварювати ситуацію яка тільки що, трапилася. Я знову цілувалася зі своїм незнайомцем! Тобто, він мене поцілував! Та й, напевно зараз уже не доречно називати його незнайомцем - Соколовський! Попри всі мої побоювання він мене таки впізнав. І ось зараз виникає питання, це добре чи погано? 

- Ти взагалі слухаєш мене? - трохи нервово запитує хлопець, з коса поглядаючи на мене. 

- Що? - перепитую, намагаючись сконцентруватися на словах друга. 

- Кажу, що ти десь в хмарах літаєш! Щось трапилося на вечірці? 

- А, ні! Все гаразд! - кажу якомога впевненіше - Я просто дуже стомилася, уже декілька ночей нормально не спала. 

- Зрозуміло! Як справи з курсовою? - турботливо цікавиться одногрупник, не відводячи погляду від дороги. 

- Добре! Книга яку мені дала Аня дуже допомогла! - охоче розповідаю, радіючи про себе, що вдалося змінити тему. 

Решта дороги ми розмовляли про навчання та довільні теми, коли машина під'їхала до мого будинку, щиро дякую хлопцеві за те, що підвіз і попрощавшись швидко прямую додому. 

Зараз мені просто необхідно залишитися на одинці, переварити інформацію і на кінець розібратися у своїх думках. 

Зачинивши за собою двері відразу прямую до ванної кімнати, швидко знімаю макіяж і прямую у свою кімнату. Хочеться як найшвидше застрибнути у своє ліжко, окутатись теплим пледом, а тоді й ковдрою. У моїй квартирі не надто тепло, зараз економити доводиться на всьому. 

Тішить тільки одне - завтра субота, а це означає, що я посплю трошки довше. Ось тільки я не впевнена що мені сьогодні взагалі вдасться заснути. 

Та як тільки я заплющую очі, в пам'яті знову спливають картинки сьогоднішнього поцілунку, а серце в цей момент наче зупиняється. І я невимовно злюсь на себе, за це. Злюсь за те, що дозволила себе поцілувати, і за те, що мені цей поцілунок сподобався. У мене просто не вистачає слів, щоб описати емоції які переповняли мене в цей момент. Безумовно, це найкращий поцілунок в моєму житті. 

Звичайно, наш перший поцілунок також був особливим проте, він значно відрізнявся від сьогоднішнього. Тоді все було легко та невимушено, а  сьогодні, пристрасно та глибоко. Боже, мені здається я від однієї думки про це, червонію. 

Так, СТОП! Чого це я розлилась як калюжа!
Стрілецька, спустись з небес на землю! Для таких хлопців як мажор, цей поцілунок як буденність, а дівчат він змінює щодня немов шкарпетки. Захотіла побувати в лаві його прихильниць? Треба якнайшвидше викинути цього хлопця з голови й постаратися заснути. 

Та, всі мої сподівання на швидкий сон були марні. Усю ніч мені снився Соколовський і наш поцілунок. Саме тому зранку я проснулася як завжди не виспана. 

Та для мене це не в новинку, вставати все одно потрібно. Сьогодні я пообіцяла бабусі приїхати в гості, та привезти їй необхідні речі для лікарні, уже цього тижня вона повинна лягати на реабілітацію. 

Бабуся як завжди зустріла мене з посмішкою, щирими обіймами та моїми улюбленими сирниками. 

- Ти їж! Їж! А то диви як схудла! - як завжди почала бабуся, сідаючи поруч зі мною за стіл, і з цікавістю спостерігаючи як я їм. 

- Бабуль, не починай! - обурююсь я, з повним ротом їжі - Добре я виглядаю, і їм також добре! - з останнім я звичайно трошки прибрехала, та не суть, це для благого діла. 

- Катюш, може ти сьогодні залишишся зі мною, а завтра спокійно поїдеш. Вихідні ж! - жалісливо просить бабуся, позираючи на мене з під лоба. 

І я залюбки б, залишилась, тільки сьогодні ввечері я повинна бути в клубі. Вчора дзвонив адміністратор, і попередив що сьогодні мене поставили на зміну. Бабусі звичайно про це не розповідаю, тому доводиться придумати іншу причину, щоб поїхати. 

- Не можу моя рідна! - з важкістю відповідаю - В понеділок здача курсової, мені необхідно до неї добре підготуватися  - по суті я й не збрехала, мені й справді ще потрібно дещо підкоригувати по своїй роботі, тільки цим я збираюся займатися в неділю. 

- Кать! - якось підозріло почала бабуся - А може в тебе хлопець появився. А ти просто мені не розповідаєш! - посміхаючись видала жінка, тим самим викликала у мене сміх. 

- Бабуль, ну ти як придумаєш! - весело відповідаю попиваючи чай. 

- Ну а що? Ти молода, красива, розумна дівчина! - гордо почала старенька - Пора тобі вже і про хлопця подумати. А то сидиш у своїх книжках, нікого навколо не помічаєш. 

- А мені ніхто крім тебе не потрібен - я швидко підіймаюся з крісла та підійшовши до бабусі міцно обнімаю її ззаду. 

- Це не правильно, мила! Я уже стара і не вічна. А тобі потрібна людина, яка буде поруч з тобою все життя! - погладжуючи мене по руці каже бабуся - Я знаю як тобі буває важко, і повір що поруч з коханою людиною ніякі проблеми не страшні. 

- Бабусечка, не говори дурниць! Ти ще довго будеш зі мною! - від цих слів в середині щось защемило, в моїй голові навіть не допускається думка, що я можу втратити найріднішу людину. 

- Дай Боже! Дай Боже, моя мила! - міцніше обіймаючи мене, каже старенька  - Так хочеться побачити тебе в білому платі. 

- Звичайно побачиш! Як без цього! - відповідаю ледь стримуючи сльози. 

- Так я не зрозуміла, є хтось в тебе чи ні? - ніяк не заспокоюється ця жінка. 

- Немає! - твердо відповідаю, сідаючи знову за стіл. 

- Катюша, але чому? Ти ж така хороша, куди ці хлопці дивляться? 

- На жаль, зараз дещо інші якості ціняться! - кажу гірко посміхаючись. 

- Ти про гроші? - трохи подумавши запитує бабуся, на що я ледь помітно киваю - Багатство це діло на живне, а якщо немає тут і тут - вказуючи на голову і серце - то за гроші не купиш. 

- Знаю, та тим не менш! 

- А як же Андрій? Він ніби здавався хорошим хлопцем! 

- Здавався! - відповідаю гірко посміхаючись. На жаль на рахунок цього хлопця, я дуже помилялася стосовно цього хлопця, про те, рада що мої очі відкрилися - Ти краще розкажи як твоє здоров'я? - спеціально змінюю тему, не бажаючи більше говорити про Андрія. На щастя, бабуся все розуміє і швидко переключається на моє питання. Ми ще трохи посиділи, а тоді як би мені цього не хотілося, я почала збиратись. 

Приїхавши додому, я трохи прибралась у квартирі та переодягнувшись швидко побігла на роботу. 

Відпочинковий комплекс Едельвейс, це невелика приватна територія, на якій розміщено ресторан, казино, готель, спа-центр, літом там можна позасмагати на штучному пляжі та поплавати в басейні. Також, на території є клуб, в якому мені сьогодні доведеться працювати. Знаходиться це все щастя за містом, тому їхати мені близько години. 

Як ви уже напевно встигли здогадатися, таке місце не для простих смертних. Люди там залишають за одну ніч більше, ніж моя місячна зарплата. Відповідно і обслуговування має бути на вищому рівні. Та на жаль, з цим місцем у мене не найкращі спогади 

Власником Едельвейсу був син нашої директриси, Анни Павлівни і при відкритті закладу у нас, тобто колективу кафе, з'явилась можливість пройти співбесіду та отримати роботу в одному з  найпрестижніших закладів міста. 

При чому, туди було не так легко й потрапити. Здебільшого відбір проходили молоді, високі красиві дівчата. Співбесіду проводив сам власник Вадим Ярославович, до слова цей чоловік мені зовсім не сподобався. Попри це, я була безмежно щасливою, що пройшла співбесіду. Про що, дуже швидко пошкодувала. 

Це була напевно моя третя зміна в цьому закладі, перші дві пройшли більш-менш спокійно. Пам'ятаю, тоді було дуже людно, практично увесь клуб, п'яних та самовпевнених мажорів, які вважають що все в цьому світі можна купити. І ось, на одного з таких, я напоролася в коридорі, це сталося біля шостої години ранку, клуб був практично пустий, а я збиралася  уже йти додому. Хлопець міцно притиснув мене до стіни та почав приставати. На щастя охорона тоді прибігла вчасно і все закінчилося добре, однак, я дуже сильно перелякалася. 

Після цього випадку я вирішила повернутися назад в кафе, і хоча зарплатня там була набагато нижчою, я почувала себе в безпеці. 

На жаль, тепер мої пріоритети змінилися, здоров'я бабусі на першому місці, і я просто зобов'язана зібрати необхідну суму. Звичайно у мене велика надія на перемогу у змаганнях, про те, повністю покладатися на ці гроші я не можу, оскільки не до кінця впевнена, що зможу там перемогти. 

У клуб я зайшла через чорний вхід, по пам'яті знайшла кабінет адміністратора і повідомила про те що готова до роботи. Каміла - наш адмін, була високою й доволі симпатичною дівчиною, років тридцяти. Вона попри всю свою строгість, на відміну від директора, мені імпонувала. 

- Катерино! Рада вас знову бачити в наших рядах! - стримано привіталася жінка, як тільки я зайшла в кабінет  - Готова до роботи? 

Я стримано кивнула і попрямувала за дівчиною, вона провела мене в роздягальню і вручила мою форму. На мій великий жаль, форма у них за цей час не змінилася, це була  блузка на короткий рукав, з доволі відвертим декольте і спідниця, як на мене, надто облягаюча та коротка. Ну і звичайно високі підбори, весь цей образ був у чорному кольорі. 

Дивлячись на себе в дзеркало, розумію чому цей хлопець на мене тоді накинувся. Зараз я справді виглядаю як "дівчина легкої поведінки". Зараз мій образ рятує лише те, що я не надто висока і спідниця, на відмінно від інших дівчат виглядає не набагато та все ж, довшою. 

Дівчинка Оля, саме так звати офіціантку яку приставила до мене Каміла, швидко ввела мене в курс справи. Людей було багато, тому часу на навчання у мене практично не було. І уже через годину часу, я повноцінно  могла сама обслуговувати столики. 

Чи було мені страшно? - Так! Та я старалася про це не думати, ну і звичайно не ходити в малолюдних місцях. Хоча при такому напливі людей, малолюдне місце сьогодні знайти було не можливо. Під кінець зміни мої ноги гуділи від втоми і все про що я могла зараз думати, так це про, своє ліжко. 

Додому я повернулася близько 6 години ранку і практично відразу відключилася. Такі нічні зміни, не були звичними для мене. 

В неділю я прокинулася близько 12 години, прийняла ванну, приготувала собі сніданок, хоча правильніше буде сказати обід і взялася за курсову роботу. Часу на підготовку у мене обмаль, оскільки сьогодні я повинна вийти на роботу, що правда уже в кафе. 

Каміла просила, щоб я вийшла сьогодні на зміну в клуб, про те, я відмовила, оскільки розуміла, що завтра на мене чекає здача курсової, і що немало важливо змагання з бігу. Саме тому, мені необхідно добре виспатися, а зміна в кафе з 6 до 11 год. Звичайно, в ідеалі було б, добре сьогодні залишитись в дома, та моя напарниця сьогодні подзвонила й попросила вийти за неї, оскільки вона трохи прихворіла. Я звичайно відмовити не змогла. 

Додому я повернулася близько 12 години ночі. Сьогодні людей було доволі багато, та попри те, робота в кафе на відмінно від клубу, приносила мені задоволення. Та і контингент зовсім інший, тут часто можна зустріти милих, привітних і закоханих людей, які щиро дякують за замовлення. Звичайно бувають винятки, та все ж, з клубом не порівняти. 

Уже лежачи в ліжку, на декілька хвилин набрала Лесю, поцікавитись як у неї справи. На жаль, у мене зараз немає можливості, так часто спілкуватись як би мені цього хотілось. Подруга повідомила що у неї все добре, а ще вона, дуже шкодувала що не зможе мене завтра підтримати на змагання. Звичайно я не ображалася, крім того, мені буде спокійніше якщо, нікого зі знайомих не буде, не хочеться налажати у них на очах. 

Попрощавшись з подругою я уже збиралася лягати спати, як раптом мій телефон ожив, сповіщаючи про смс. Повідомлення прийшло на вайбер з невідомого номера. 

"Успіхів у завтрашньому змаганні" 

Не маючи уявлення хто б, міг це надіслати, я швидко натискаю показати користувача, і просто завмираю від здивування.  З аватарки на мене дивиться усміхнений хлопець, з підписом користувача - Влад Соколовський!