Читати книгу - "Справа Сивого"

— Знаєш, не люблю ходити на операції тверезим. І тобі не раджу. Все-таки я з ними одної народності, там починаються плачі, жінки за руки хапають... — він пересмикнув плечима з огидою. — Ну а сто грамів прийняв, то робиш своє... Склянка, пробач, одна, — додав він, простягнув руку до карафки з водою на столі, зняв із горлечка мутну склянку та навіщось дунув усередину. — Бери-бери, не нітися, — кивнув він на газету з їжею. — Це, звісно, не моме варнечкіс[19] і навіть не бобе блінчес[20], але, як кажуть, чим багаті.

Клим узяв картоплину, вмочив її у сіль та надкусив просто зі шкіркою. Вайсман налив собі півсклянки й одним духом вихилив, потім заплющив очі, немовби слідкуючи за рухом рідини всередині організму. Закусив цибулею та простягнув склянку Климові.

— От ти мене можеш запитати, а навіщо ми боремося з релігією?

Від такого припущення Клим мало не вдавився самогонкою.

— Та ну що ви!

Але Вайсман вів далі:

— Дехто каже: нове покоління виросте безбожниками, а старе все одно здохне, ми його в комунізм не візьмемо, правильно?

Клим не знайшов що сказати — і погоджуватися не можна, і заперечувати не розумно. Вайсман узяв з газети рибу, побив її об стіл та почав акуратно чистити.

— А я тобі наведу приклад євреїв. Ти ж знаєш, що євреї відзначають шабат? Суботу. Не працюють, тільки моляться. Знаєш?

Зрозуміло, що Клим про це знав — у рідній Юзівці євреїв не бракувало, навіть в адміністрації шахти працювало двоє.

— Отож. А тут країна переходить на п’ятиденку. Чотири дні робиш, п’ятий — вихідний. У тебе який день був вихідним?

Клим нарешті відпив зі склянки і закусив картоплею. П’ятиденку, коли кожен працівник мав власний графік вихідних, він застав уже в університеті.

— Я ж студент. А у батька — зелений.

Вайсман усміхнувся:

— З п’ятиденкою і справді складно було. Бо коли у тебе третій день вихідний, а у жінки четвертий, то ти з нею ніяк не зустрінешся. Цурес[21]! Але хоч би який день був вихідним, зелений, червоний чи жовтий — а на суботу випадає рідко, зрозуміло? А субота для них — святий день. Я їм кажу: святкуйте свій шабат в інші дні. Тим більше, зараз уже з п’ятиденки перейшли на шестиденку — то святкуйте на шостий день, коли у всіх вихідний.

— І що? — поцікавився Клим.

— Кажуть, що не можна. Бог не велить. Тому не йдуть працювати. Бо гріх. А наш Катеринослав, щоб ти знав, був третім єврейським містом імперії. Більше жило тільки в Одесі та Бердичеві. А євреї ж не найдурніші люди, вони таки можуть приносити користь радянській Батьківщині.

— Можуть.

— А значить, що виходить? Виходить, що релігія відволікає продуктивні сили та напряму шкодить економіці. І єврейська релігія, і християнська. Бо християни теж у неділю не працюють. І значить, викорінити цей пережиток — це наш, мій внесок у справу індустріалізації... Ти допивати будеш чи будеш на неї молитися? — запитав він раптом, вказуючи рукою на склянку.

— Буду, — кивнув Клим і похапцем випив пекучу рідину.

Вайсман налив собі ще. Клим догриз картоплину і взявся за рибу. Пити більше не хотілося — голова і без того гуділа від надміру вражень.

— От диви, що тут написано, — Вайсман висмикнув з-під останньої картоплини газету «Зоря». — Дніпропетровська область сьогодні дає республіці 20 відсотків сталі і чверть усього чавуну. А якби не євреї?.. Тьху ти!.. Тобто якби не рабини? І не попи? Отож.

Клим уже пройнявся ненавистю до всіх служителів культу і був готовим негайно йти закривати єврейську семінарію. Єдине, що його тривожило, — депеушник мав на поясі кобуру з револьвером, а він — ні.

— Ну що, вперед! — перехиливши склянку і повернувши її на графин, підсумував господар кабінету.

Перша бойова операція — це вам не перша чарка і навіть не перша дівчина. Тут усе набагато серйозніше.

— Товаришу Вайсман, якщо ми йдемо на операцію, то чи не можна мені теж пістоля, щоб я міг захистити Батьківщину?

Вайсман засміявся.

— Від кого? Від рабинів? Не сміши. Це ж тобі не куркулі. Вони, як мою волину бачать, одразу мають мойри[22], а там і патронів немає, — похлопав він себе по кобурі. — Наша зброя — ручка і чорнила.

Проте попри таку гучну заяву, на операцію вони взяли з собою двох бійців із найближчого відділку ОГПУ. Як пояснив Вайсман, це було зроблено для солідності, адже євреї дуже поважають владу, тому чим більше мундирів буде у полі зору, тим спокійніше все мине.

— Якби ти був у формі, в принципі, удвох би впоралися, а так — хай бачать, що прийшов балабуст[23]!

Сутінки ховали в собі темні закрути вулиці, що йшла поміж приватних будинків, — рідко коли вікна світилися, немовби господарі щось приховували.

— Мій штінкер[24] сказав, що у домі старого меламуда ввечері працює хедер. Вікна затуляють, щоб ніхто не бачив.

— Хедер — це школа, а меламуд це хто? — не зрозумів Клим.

— Меламуд — це вчитель. Але треба розуміти, що хедер — це не якась там партачна[25] Талмуд-Тора[26], де своїх дітей вчать різні шлепери[27]. За хедер треба платити, а хто в нашій радянській республіці буде платити за те, щоб його смаркач[28] вивчав Талмуд[29]? Правильно, тільки ворог народу.

Вайсман крокував на півкорпусу попереду, щоб водночас показувати дорогу і мати можливість говорити. Після випитого самогону його мова суттєво збагатилася виразами на їдиш.

— Ой, Климе, ти навіть не уявляєш, скільки серед нашого брата-єврея несвідомих! А їдише фраєрн[30]! Гірко говорити про це, коли розумієш, що єврейський народ дав пролетаріату таких вождів, як Григорій Зинов’єв, на якого зараз названо старий Єлизаветград[31]. Можеш уявити, мій батько працював на фермі його батька Арона Радомисльського, іще коли Герш був мамале цуцик[32].

Клим намагався встигнути за широкими кроками старшого товариша. Бійці сопли за спиною.

— Я вже не кажу за товариша Кагановича та інших гройсе хухем[33] комуністичної партії. А зараз ці