Читати книгу - "Оновлені почуття, Ірина Айві"

Невже й дорогою до Києва я не матиму спокою. 

Вдаю, що не помічаю його поряд.

-- Дане, тепер куди?

-- У готель до батька. Залишишся з ним, а ми з Піоною удвох поїдемо. 

-- Окей! Поїхали. 

Олексій плавно виїхав з мого під'їзду й зосередився на дорозі, лише час від часу поглядаючи у дзеркало заднього виду. 

-- Піоно, якщо бажаєте я ввімкну музику, щоб ви не сумували.

-- Не треба! Я буду рада спокою. 

-- Вибачте! Просто ви дуже красива дівчина, хотів догодити вам. 

-- Олексію, перейдімо на <<ти>>, бо в розмові з вами я почуваюся гордовитою вчителькою. 

-- Я не проти приємно поспілкуватися з красивою дівчиною. Тобі  б моделлю працювати, Піоно. У тебе є всі дані. 

-- Дякую, Олексію! Та я вже працюю моделлю, але за спеціальністю я адвокат. 

-- Я вам не заважаю воркувати? Олексію, можливо ти зупиниш авто й даси мені вийти, щоб ви одразу перейшли до діла, -- роздратовано бубнів Дан.

-- Дане, навіщо ти так? Ми ж лише мило говоримо, -- образився Олексій. -- Я б ніколи не глянув на твою наречену косим поглядом. 

Я ж знову змусила себе мовчати. Гірким досвідом навчена, що краще з цим божевільним не сперечатися. Навіть якщо я закричу на всю планету, Дан не зупиниться, все одно продовжить мене мучити та ображати. Шкода, що Олексій бачить моє приниження. Здається він хороший хлопець, зовсім не схожий на свого боса. Його сріблясто сірі очі зачаровують з першого погляду. А от погляд Дана настільки холодний та важкий, що одразу хочеться відвести очі.

-- Ти справжній мерзотник, Дане. 

Він зареготав:

-- А ти хвойда якої світ не бачив. Тебе навіть дівчиною соромно називати. Намагаєшся подати себе з найкращого ракурсу, але я знаю хто ти насправді. 

Не стримавши емоцій я повернулася до негідника обличчям. Здаватися стриманою поряд з Даном мені не під силу. Та в даний момент мені немає чого втрачати. І судячи з задоволеної пики Дана він про це знає. 

-- То чому ти такий ідеальний називаєш мене своєю нареченою? Якщо я така аморальна особа, то тобі варто хвилюватися про те, що мене трахатимуть усі твої знайомі, враховуючи водія та батька.

Дан сидів нерухомо, примруживши темні очі і схрестивши руки на грудях. Я  знала, що йому не подобається чути подібні закиди, але я не змогла зупинитися.  -- Що таке? -- Запитала я.

 -- У тебе закінчилися коментарі? Твоя зловтіха зникла чи бруд у твоєму роті сягнув дна?  

-- Негайно замовкни!

-- А ти на майбутнє думай, коли захочеш мати справу з хвойдою. 

-- Дане, Піоно годі! Як  ви стали парою якщо дивитесь один на одного з неприхованою ненавистю? Хто ж повірить, що ви закохані? Вибачте, що втручаюся, але ви зовсім не схожі на пару, яка хоче одружитися. Я от вам ні на краплю не вірю. Якщо ця вистава з заручинами та нареченою для твоїх батьків Дане, то смію тебе розчарувати. Варто  на вас глянути лише одним оком і все одразу стає зрозумілим. 

-- Ти правий! Ми не пара, а вона просто випадковість. Та про це нікому ані слова. Зрозумів, Олексію?

-- Не хвилюйся! Ти краще над своєю поведінкою поміркуй. Якщо ти при батьках дивитимешся на Піону як зараз, то вони одразу здогадаються, що ти їх дуриш. 

Через розмову зі мною Олексієві довелося різко загальмувати на світлофорі. Піону хитнуло у мій бік, а маленька сумка, що лежала на її колінах впала під ноги. Схопивши за ремінець я витягнув сумку й поклав назад на коліна Піони. Вона нічого не сказала, навіть поглядом не відзначила.

Між нами величезна прірва, але іскри проскакують регулярно. Особливо цей її квітковий аромат дурманить мені голову. 

<<Я її ненавиджу>> -- нагадав собі саме в той момент, коли уявляв, як цілую її надуті губи. 

Олексій правий якщо я продовжу в такому дусі, то ніхто не повірить, що ми пара. Щоб мама з татом ні про що не здогадалися я маю розпалити іскру, а не гасити її. Зараз не час для роздумів чому мене так тягне до запеклого ворога. 

-- Пропоную на деякий час забути, що нас поєднало. З цього моменту ми розпочинаємо нову гру за новими правилами. Я намагатимусь не ображати тебе, Піоно, але й ти не провокуй мене. 

-- Я не зробила нічого поганого, -- зі сльозами на очах промовила Піона. Її підборіддя тремтіло і взагалі вона ледь стримувалася, щоб не заплакати. 

-- Олексію, все, що ти чув та бачив ...

-- Не хвилюйся! Я не чув вашої розмови та на далі будьте обережнішими. І перестань ображати Піону, очевидно, що вона хороша дівчина.

-- Ти її не знаєш.

-- Я кажу те, що бачу. А ти впевнений, що знаєш її настільки добре, що дозволяєш собі безсоромні висловлювання на її адресу?