Читати книгу - "Вітер у вербах, Кеннет Грем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли вони нарешті закінчили вечеряти, і Кріт із Ондатром остаточно впевнилися в тому, що ні холод, ні голод їм уже не загрожують, що всі страхи та тривоги залишилися за порогом, звірята сіли кружка біля тліючого жару в каміні та думали про те, яке це щастя — сидіти тут, коли надворі глупа ніч, а ти чудово повечеряв і нікуди не біжиш. Вони посиділи ще трохи, погомоніли про те, про се, а потім щирий Борсук запитав:
— Ну, друзі мої, а тепер викладайте, що новенького у вас. Як поживає старий Жабс?
— Все гірше й гірше, — сумно промовив Ондатр, а Кріт, що розвалився в кріслі біля вогнища, задерши ноги вище голови, і взагалі став чорний, як туча. — Ще одна аварія з його вини, минулого тижня. Серйозна аварія. Розумієш, Жабс свято вірить, що сидіти за кермом має він і тільки він, а їздити ж не вміє. Питається, чому б не найняти вмілого, серйозного водія, що знає свою справу, дати йому пристойну зарплатню, довірити йому машину і жити та горя не знати? Та де там!.. Він вважає себе вродженим водієм, а в самого здібностей до водіння — повний нуль! Ось де корінь його негараздів.
— І багато їх було у Жабса? — похмуро запитав Борсук.
— Автомобілів чи аварій? — не зрозумів Ондатр. — Втім, у випадку з нашим Жабсом — це одне й те ж. Сьома вже. А попередні… У нього є каретний сарай, знаєш? Так от, цей сарай уже вщерть напханий, так, саме напханий уламками його автомобілів, і найбільший з цих уламків не більший за твій спальний ковпак! І так усі шість попередніх машин, якщо їх іще можна називати машинами.
— Тричі лежав у лікарні, — додав Кріт, — а що вже штрафів заплатив, згадати страшно!
— Та якби все цим вичерпувалося, — не закривав рота Ондатр. — Так, Жабс багатий, це ні для кого не секрет. Але ж він далеко не мільйонер. І шофер з нього ніякий, і правила руху не для нього писані. Рано чи пізно він або вб’ється, або зубожіє. Борсуче! Якщо ми йому друзі, то повинні щось із цим зробити.
Борсук глибоко замислився.
— Послухай-но, що я скажу! — сказав він нарешті суворим голосом. — Сподіваюся, ти розумієш, що зараз я нічим не можу зарадити?
Кріт і Ондатр цілком погодилися з ним, зрозумівши, що він мав на увазі. Як велить лісовий етикет, упродовж зимової сплячки нікому не варто діяти героїчно, рішуче чи просто визначено. Природа більше схожа на сонне царство, а дехто й справді спить. Хто більше, хто менше, але всі відчувають над собою владу зими, звірі спочивають від шалених днів і ночей, коли всі м’язи — напружені, а відчуття — на межі.
— Дуже добре! — мовив Борсук. — Та щойно минає сонцестояння і коротшають ночі, як на світанні або перед ним відчувається підйом сил, ноги самі несуть невідь-куди — і тебе охоплює жага дії. Ну, ви мене розумієте?!
Кріт із Ондатром серйозно кивнули. Вони справді розуміли Борсука!
— Так от, — продовжував Борсук, — ось тоді ми — себто я, ти і наш друг Кріт — як слід візьмемося за Жабса. Ми не потерпимо його коників! Він таки повернеться до тями, хай навіть доведеться повертати його силоміць. Він стане розважливим Жабсом. Ми… Ондатре, та ти же спиш!..
— Ні! — смикнувся Ондатр і прокинувся.
— Коли ми повечеряли, він уже засинав двічі або тричі, — пояснив Кріт, посміюючись. Сам він почувався досить жваво, ба навіть бадьоро, але чому, не знав. Та звісно ж, річ була у тому, що він, як і слід було чекати, і від природи, і за вихованням був мешканцем підземелля, і дух Борсукової оселі цілком його влаштовував. Кріт почувався тут, немов у себе вдома, тоді як на Ондатра, який і ночував, не відриваючись від річки (бо вікна його спальні виходили на річку, де постійно гуляли вітри), цей дух наганяв зажуру та дрімоту.
— Ну що ж, я бачу, час усім по ліжках, — мовив Борсук, встаючи та беручи плескатий підсвічник. — Ходіть за мною, я покажу вам ваші спальні. — Зранку спіть, скільки захочете — сніданок будь-коли до ваших послуг!
І він провів Крота з Ондатром до довгої кімнати, яка скидалася водночас і на спальню, і на горище. Борсукові припаси на зиму, які були щедро розкидані по всьому помешканню, займали добру половину кімнати. Проте величезні купи яблук, ріпи та картоплі, повні кошики горіхів та кварти меду аж ніяк не зменшували привабливості двох невеличких білих ліжечок, які займали вільний простір. Від цього вони не виглядали менш м’якими та закличними, і постіль на них, нехай і груба, була чистенькою та приємно пахла лавандою. За якихось півхвилини Кріт та Ондатр скинули одяг і з невимовною насолодою пірнули поміж простирадел.
Вони сповна скористалися гостинністю добродушного Борсука і вранці наступного дня зійшли до сніданку дуже пізно. Коли друзі спустилися донизу, на кухні яскраво палав камін, а за столом сиділо двоє малих їжачат, наминаючи з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер у вербах, Кеннет Грем», після закриття браузера.
