Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке 📚 - Українською

Читати книгу - "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням" автора Анна Лембке. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 59
Перейти на сторінку:
на 15-сантиметровий цвях. Цвях стирчав з верхньої частини ступні, проткнувши шкіру, плоть і кістки. «Найменший рух цвяха видавався дуже болісним, тому йому дали заспокійливе – фентаніл і мідазолам», сильні опіоїди й седативні препарати. Коли цвях витягли знизу й зняли черевик, виявилося, що «цвях проткнув ногу між пальцями: ступня була абсолютно неушкодженою».[53]

Наука вчить нас, що будь-яке задоволення має свою ціну, а біль, до якого воно призводить, триває довше і є сильнішим, ніж задоволення, через яке він виник. Тривалий і повторюваний вплив стимулів задоволення призводить до того, що наша здатність терпіти біль слабне, а пороговий рівень, на якому ми можемо відчувати задоволення, підвищується. Зберігаючи миттєві й довгочасні спогади, ми не здатні забути уроки задоволення й болю, навіть якщо хочемо: подібні «татуювання» на гіпокампі залишаються на все життя.

Дуже давні з філогенетичної точки зору неврологічні механізми обробки задоволення й болю залишалися переважно незмінними впродовж усієї еволюції та серед різних видів. Ці механізми бездоганно пристосовані до світу нестачі ресурсів. Без задоволення ми не могли б їсти, пити чи розмножуватися. Без болю ми не могли б захищати себе від травм і загибелі. Змінюючи заданий рівень відчуттів за допомогою повторюваних задоволень, ми стаємо людьми, котрі безкінечно прагнуть чогось, ніколи не задовольняючись тим, що мають, і завжди жадають більшого.

Утім, саме у цьому й полягає проблема. Люди, завжди чогось прагнучи, занадто добре впоралися зі складним завданням пошуку задоволення й уникнення болю. Внаслідок цього ми перетворили світ із середовища нестатків у середовище безмежного багатства. Наш мозок не пристосований до світу, в якому вдосталь ресурсів. За словами доктора Тома Фінукане, котрий вивчає діабет серед людей із хронічним сидячим способом життя, «ми – як кактуси у тропічному лісі».[54] І наче кактуси, що адаптувалися до посушливого клімату, ми потопаємо в дофаміні.

У результаті зараз нам потрібні якомога більші винагороди, щоб відчути задоволення, й дедалі менші травми, аби відчути біль. Така зміна налаштувань відбувається не лише на рівні окремих людей, а й на рівні цілих країн. У зв’язку з цим постає низка запитань: як нам виживати й досягати процвітання у новій екосистемі? Як виховувати дітей? Які способи мислення та дій будуть нам необхідні у XXI столітті?

Хто краще зможе навчити нас, як уникати компульсивного надспоживання, аніж найуразливіші до нього – ті, хто бореться із залежністю? Люди із залежністю, котрих протягом тисячоліть цуралися у різних культурах як розпусників, дармоїдів, парій та розповсюдників ганебної поведінки, оволоділи мудрістю, котра бездоганно відповідає сучасній епосі. Далі йтиметься про уроки одужання у світі, що втомився від винагород.

Частина II. САМОСТРИМУВАННЯ

4. Дофамінове голодування

Я тут, тому що батьки примусили мене прийти, – сказала Делайла похмурим тоном, властивим американським підліткам.

– Добре, – сказала я. – Чому батьки захотіли, щоб ти до мене звернулася?

– Вони вважають, що я курю надто багато травки, але моя проблема – тривожність. Я палю, тому що відчуваю тривогу, і якщо ви зможете з цим щось зробити, марихуана не буде мені потрібна.

На якусь мить мене охопив глибокий смуток. Не тому, що я не знала, як допомогти цій дівчині, а тому що боялася, що вона не послухає моїх порад.

– Добре, тоді почнімо з цього, – сказала я. – Розкажи мені про свою тривожність.

Тонка й граційна, дівчина склала ноги, немов танцівниця.

– Я почала у середній школі, – сказала вона, – і за багато років усе лише погіршилося. Тривога – це перше, що я відчуваю, коли прокидаюся вранці. Ваксова трубка – єдине, що дає мені змогу виповзти з ліжка.

– Ваксова трубка?

– Так, зараз я використовую вапорайзери. Раніше я робила косяки й трубки і палила вдень сатіву, а перед сном індіку. Однак зараз я використовую концентрати: вакс, олію, бадер, шетер, сізор, порошок, квізо. Здебільшого я використовую вайп, але іноді трубку... Я не люблю наркотики в їстівній формі, але використовую їх як тимчасовий засіб або у непередбачених ситуаціях, коли не можу курити.

Запаморочливий перелік продуктів і механізмів доставки – це стандартне меню моїх пацієнтів. До моменту, коли такі пацієнти звертаються до мене, вони мають свого роду еквівалент ступеня доктора наук з наркотиків. На відміну від вживання марихуани лише по вихідних для розваги, що було нормою у 1960-х, мої пацієнти починають курити, прокинувшись уранці, продовжують робити це протягом дня і аж допоки не вкладаються спати. Звичка Делайли коштувала їй 150 доларів на тиждень.

– Що дає тобі паління? – запитала я. – Як воно тобі допомагає?

– Це єдине, що послаблює тривогу. Без цього я б не змогла функціонувати... Маю на увазі, більше, ніж зараз.

– Чи є якісь мінуси, коли у тебе немає змоги курити? Якісь непередбачувані наслідки?

– Єдине, що погано, – мої батьки завжди до мене прискіпуються. Якби вони просто дали мені спокій, не було б ніякого негативу.

Я помітила, як сонячне світло мерехтить на її розкішному рудому волоссі. Молодість багато чого компенсує.

– У мене є ідея стосовно того, що може тобі допомогти, але ти муситимеш зробити дещо справді складне.

– Про що йдеться?

– Я хотіла б, щоб ти провела експеримент.

– Експеримент? – Делайла схилила голову набік.

– Пропоную тобі протягом місяця не вживати канабіс.

Обличчя дівчини залишилося байдужим.

– Дозволь мені пояснити. По-перше, ліки від тривожності навряд чи допоможуть, якщо ти куриш так багато канабісу. По-друге (й це важливіше), існує велика ймовірність того, що коли ти кинеш палити на цілий місяць, твоя тривожність знизиться сама собою. Звісно, спочатку ти будеш почуватися гірше через синдром відмови. Однак якщо ти протримаєшся перших два тижні, є хороші шанси, що протягом наступних двох тижнів тобі стане краще.

Делайла мовчала, тому я продовжила. Пояснила, що будь-який наркотик, котрий стимулює шлях винагороди (як це робить канабіс), може змінити базовий рівень тривожності у мозку. На перший погляд, канабіс нібито лікує тривожність, але насправді він може лише полегшити стан після відмови від останньої дози. Тобто, канабіс стає причиною тривожності, а не ліками. Єдиний спосіб упевнитися в цьому – не вживати його протягом місяця.

– Чи можу я кинути на тиждень? Я вже робила це раніше.

– Тиждень було б добре, але мій досвід свідчить про те, що зазвичай місяць – це мінімальний період, необхідний для переналаштування шляху винагороди

1 ... 13 14 15 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"