Читати книгу - "Джозеф Антон"

* * *

Були собі кочівники, які почали вести осілий спосіб життя. Будувалися нові міста. Мекку заснували лише кілька поколінь тому. Ясріб, пізніше перейменований у Медину, був групою таборів біля оази, обнесеної нетривкою стіною. Вони незатишно почувалися в новому міському оточенні, й зміни багатьом не подобалися.

Кочове суспільство було консервативним, переобтяженими правилами, цінували гуртовий добробут значно вище, ніж індивідуальну свободу, проте кожен у ньому знаходив собі місце. В кочовому світі панував матріархат. Під захистом великих родин навіть сироти могли одержати притулок і відчуття ідентичности й належности. Тепер усе змінювалося. В місті панував патріархат, сім’ї зменшувалися. Кількість позбавлених громадянських прав збільшувалася, і саме вони ставали дедалі неспокійнішими. Проте Мекка процвітала, і її правлячу старійшину все це задовольняло. Тепер перехід майнового спадку здійснювався по чоловічій лінії. Це також влаштовувало правлячі родини.

Біля воріт міста стояло три храми з трьома богинями: ал-Лат, Манат і ал-Уззи. Крилатими богинями, таким собі благородними птахами. Або ж ангелами. Щоразу, коли торговельні каравани, за чий рахунок збагачувалося місто, виходили в далекі країни чи поверталися додому, то обов’язково зупинялися біля одного із храмів і давали пожертви. Або, послуговуючись сучасною лексикою: платили податок. Найбагатші родини Мекки тримали під контролем ці храми, і їхні статки значною мірою мали «жертовне» походження. Крилаті богині перебували в центрі економіки нового міста, урбаністичної цивілізації, що саме зароджувалася.

У середмісті в будівлі, відомій як Куб, або ж Кааба, стояли ідоли сотень богів. Одна із статуй, аж ніяк не найпопу-лярніша, була божеством, що називалося ал-Лаг і означало бог, так само ал-Лат означало богиня. Незвичайність ал-Лага полягала в тому, що він не мав якоїсь конкретної сфери відповідальносте, себто не був богом дощу чи богом багатства, богом війни чи богом кохання, а вважався таким собі розпливчастим богом, тобто богом усього. Могло так статися, що ця неконкретність і спричинилася до його відносної непопулярности. Адже люди, даючи богам пожертви, зазвичай робили це з певною метою, за здоров’я дитини, за процвітання підприємства, від посухи, від сварок, за любовні стосунки. Люди надавали перевагу богам-фахів-цям у своїй сфері діяльности перед богами загальними і всебічними. Проте згодом ал-Лаг стане богом, славнішим за будь-яке поганське божество.

Людиною, яка видобуде ал-Лага з майже забуття і стане його Пророком, перетворивши його на рівню або ж принаймні у рівноцінного старозавітному Богу Сущому і новозаповітному Богу-Трійці, буде Мухаммед ібн Абдулаг з роду Бану-Хашим (який у дитинстві потрапив у скрутне становище), сирота, що жив у дядьковому домі. В підлітковому віці він почав подорожувати зі своїм дядьком Абу Талібом у торговельних справах до Сирії. Під час тих подорожей він майже напевно зустрічався з першими християнами, вірними несторіанської секти, і чув їхні історії, в яких старозаповітні й новозаповітні історії пристосовувалися до місцевих умов. Відповідно до несторі-анців, Ісус Христос, наприклад, народився в оазі під пальмовим деревом. Пізніше в Корані архангел Джебраїл відкрив Мухаммеду суру, відому як «Майрам», себто Марія, в якій Ісус народжується в оазі під пальмовим деревом.

Мухаммед ібн Абдулаг мав славу вправного купця і чесної людини, а у віці двадцяти п’яти років одержав пропозицію одружитися на старшій заможній жінці на ймення Хадіджа, тож наступних п’ятнадцять років він успішно торгував і насолоджувався сімейним щастям. Однак він виявився однозначно людиною, якій час віл часу хотілося самотини, тож упродовж багатьох років цілі тижні поспіль жив відлюдником у печері на горі Гіра. Коли йому виповнилося сорок років, ангел Джебраїл порушив його усамітнення і наказав «читати». Цілком природно, він подумав, що збожеволів, і втік від видіння. Й повернувся послухати, що ангел хоче йому сказати, тільки тоді, коли дружина й близькі товариші переконали його, що, можливо, все ж таки варто вернутися на гору; що, мабуть, варто впевнитися, чи Бог насправді хоче йому щось сповістити.

Відтак легко захоплюватися багато чим, що сталося потім, коли купець перетворився на Божого Посланця; легко співчувати його переслідуванням і подальшій втечі до Медини, легко поважати його швидке перетворення в оазисній громаді Ясриба на поважного законодавця, вмілого правителя і вправного військового діяча. Також легко побачити, як світ, якому сповіщено Коран, та події з життя Посланця безпосередньо впливали на зміст одкровення. Коли чоловіки-мусульмани гинули в битві, то ангел швиденько заохочував їхніх братів одружуватися з їхніми вдовами, щоб осиротілі жінки не були втрачені для віри, вийшовши заміж за іновірців. Коли про Пророкову кохану Айшу пішла чутка, що вона поводиться неналежним чином, заблукавши в пустелі з таким собі Сафваном ібн Марваном, то ангел Господній умить злетів донизу і сповістив, що, на думку Божу, доброчесна пані не зраджувала мужа. Якщо ж говорити загальніше, то очевидно, що дух Корану, система цінностей, яку він утверджував, за своєю суттю співзвучна зі зникаючими законами кочових арабів, матріархального, дбайливішого суспільства, що не залишало сиріт мерзнути на холоді; таких сиріт, наприклад, як сам Мухаммед, чий успіх у купецькій справі, на його думку, дозволяв йому стати одним із міських правителів, однак його не допустили до управління містом тільки через те, що не мав впливової родини.

І тут бачимо дивовижний парадокс: переважно консервативна теологія, що симпатизувала культурі, яка зникає, стає революційною ідеєю, а відособлена урбанізацією невдоволена біднота, вуличний натовп стає її найпал-кішим прихильником. Мабуть, тому так і боялася ісламу, цієї нової ідеї, еліта Мекки, так злісно переслідувала мусульман; саме тому засновникові ісламу могла — тільки допустимо таку можливість — запропонувати настільки привабливу угоду.

Історичні дані з цього питання неповні, проте головні збірники хадисів, переказів про життя Пророка, складених ібн Ісхаком, аль-Вакіді, ібн Саадом, аль-Бухарі й ат-Табарі, розповідають про випадок, який опісля став відомим як випадок із «сатанинськими віршами». Одного дня Пророк повернувся з гори і читав суру (номер 53), що називається «ан-Наджм», себто «Зоря». Вона містила також і такі слова: «Чи ви бачили коли-небудь ал-Лат, і ал-Уззу, і Манат — ту третю, іншу? Вони — благородні птахи, а їхнє заступництво нам дуже бажане». Перегодя —