Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

– Ох! Ще й з пам'яттю проблеми, яка прикрість, – вигляд у мене був абсолютно співчутливий.

Розлючений чоловік схопив мене за куртку, ривком притягнув до себе так, що я впечаталася йому в груди, і прошипів:

– Уб'ю!

– Ще й Синя Борода до того ж, – відчайдушно вириваючись, вигукнула я.

– Що ще за борода?

– Жінкогубець такий був, – я не залишала спроб звільнитися.

– Ну, тоді це точно про мене, – зовсім спокійним голосом, від якого мені стало дуже страшно, промовив чоловік. – І якщо ти не вгамуєшся просто зараз, придушу.

– Ой! Вже вгамувалася, – пискнула я.

Темноокий з підозрою примружився, ніби сумніваючись в моїй покірності, а потім закинув мене собі під руку і поніс до церкви, наче килимок на вибивання. 

Добре, що хоча б сукню не одягла, бо збиралася вибрати один із нарядів Талії. Озирнулася назад. Чоловіки навіть перестали вдавати, що дрова пиляють. Стояли з роззявленими ротами, а пилка валялася поруч. 

Перед входом суджений-ряджений поставив мене на підлогу і вштовхнув у двері. Я увійшла і зупинилася, бо дуже не хотіла заміж. Але мого майбутнього чоловіка це не хвилювало. 

Він знову схопив мене за руку і потягнув. Моя спроба пригальмувати закінчилася тим, що я трохи проїхалася по слизькій підлозі. Ну чим не ковзанка? Шкода, що ковзанів не вистачає. Мій майбутній чоловік явно втомився зі мною нянькатися. Тому просто підняв мене за талію і поставив перед священником. Сам став поруч. Батюшка поглянув на нашу композицію та поцікавився:

– Поручителі у вас є? 

Мій наречений озирнувся і, побачивши служку, що потихеньку намагався втекти, сказав: 

– Ось один, – хлопець застиг на місці. 

У цей момент відчинилися двері, і увійшов здоровенний чолов'яга. Побачивши нас, він швидко увімкнув задній хід. 

– Стояти! Ось другий.

На бідного мужика наче правець напав. Чому вони такі налякані? Ну, я зрозуміло: маленька, скромненька, беззахисна, мені можна боятися. Але цей здоровило вдвічі ширший за мого майбутнього чоловіка!

Коли всі зібралися на вихідну позицію, священник продовжив:

– Чи є ваше рішення взаємним та добровільним?

– Так, є, – відповів мій майже чоловік.

– Ні, не є, я проти.