Читати книгу - "Одного разу я прокинулась і перетворилась на..., Ліна Діксон"

-Так, встановлені.

-І паркінг вони теж охоплюють?

-Так.

-А можете їх показати, - втрутився Даніель, який уже давненько стояв позаду та слідкував за мною, як я й пам’ятала.

Не дивлячись на те, що я знала про це та встигла налаштувати себе на такий хід подій, я все одно різко обернулась та здивовано подивилась на свого колегу. «Хіба могло бути інакше! Як мене це все уже дратує!» - подумала я. Здавалось, що я зараз задушу його поглядом. 

-Так, звісно, пройдемо за мною, - відповіла міс Сміт. 

Вона підвелась та вийшла із вітальні. Цієї ж миті я зірвалася з місця та обурено підійшла до Даніеля, характерно злісно блиснувши очима, зі словами:

-Ти наді мною зараз знущаєшся чи глумишся, Бейкер?! Скільки можна?! 

-Слова підбирай, щипавка, - пробурмотів детектив. 

-А ти повагу та моральні принципи май, комендант! 

Я розвернулась та попрямувала за міс Сміт. Даніель, стараючись не показувати свого обурення та незадоволення, теж пішов за нами. 

Нам показали відеоспостереження. Як виявилось, якась невідома особа викрала авто вночі, спокійно розблокувавши його ключем, що попередньо дістала зі своєї кишені. Потерпіла на запитання, чи є у неї зараз при собі ключі від автомобіля, запевнила, що так. На наше прохання показати їх, жінка впевнено сказала нам іти з нею.

Коли ми пройшли у коридор, що вів на задній двір, де за словами потерпілої вона і залишила ключі, нас усіх обійняв шок: вікно у коридорі було повністю розбите, а ключів, які, вірогідно, стояли на тумбочці біля вікна, не було. По підлозі та підвіконнику валялися чисельні уламки скла, як дрібні та непомітні, так і крупні, жалюзі були також порвані. 

Я глянула на міс Сміт. Із її сконфуженого, враженого виразу обличчя було зрозуміло, що вона сама бачить це вперше. 

Скоріш за все людина, яка викрала авто, розбила вікно та просто забрала ключі. Значить злодій знав наперед, що вони точно знаходяться тут. Це могло відбутись лише в тому разі, якщо ця особа шпигунила за будинком та за його хазяйкою. 

Довелось знову повертатись до відеоспостереження. Після довгого перегляду усіх камер попередня теорія була підтверджена. Увесь вечір за домом стежила якась невідома особа. Через темний спортивний костюм не було навіть зрозуміло стать цієї особи. Ця людина розбила вікно та забрала ключі. 

Ми порекомендували міс Сміт забрати всі документи та цінні речі із дому та переночувати цю ніч в готелі, а самі відвезли скло із кров'ю та зняті відбитки у лабораторію, після чого поїхали до себе.

Всі ми одразу зібралися у залі, сівши за центральний стіл. 

-І що ми в результаті маємо? - запитав Даніель суворим поглядом оглядаючи кожного присутнього, особливо мене.

«І коли до мене має прийти це «усвідомлення» та пробудження щирим коханням до цього бовдура? – думала я, спостерігаючи, як прискіпливо він пиляє мене поглядом, - боюсь, що вже ніколи…» Остання фраза була мимовільною та необдуманою, вона просто вийшла із мого серця. Що мене тієї ж миті одночасно і налякало. Я розуміла, що навряд чи зможу покохати Даніеля, адже моє серце, схоже, уже зайняте іншим…

-Ми оглянули паркінг та будинок, - почав Олівер, - біля заднього двору було розбите вікн...

-Ми це бачили, - різко перебив його Даніель.

-Ну і ще на розбитому склі, яке валялось на землі, було трохи крові. Вірогідно, той хто розбивав вікно порізався. Але ти це також знаєш. 

-Ясно... - Даніель трохи зам'явся, незручно сказавши: Тейлор, дай сюди свій зошит.

Я хмикнула, дістала блокнот та красиво шпурнула його Даніелю, при цьому ні разу не подивившись на нього. Від такого ставлення, його губа незадоволено сіпнулась. Хлопець зверхньо взяв блокнот до рук та, відкривши його, сказав:

-Ну і почерк у тебе, Тейлор...

-На себе подивись, Бейкер, я твою писанину в документах ледве розібрала. 

-Перестаньте собачитись, ніби з дитячого садочку вирвались, - теж починаючи дратуватися, мовив Домінік.

Я гордо склала руки на грудях, відвіши погляд, Даніель ж коротко прокашлявся, невдовзі промовивши: 

-Треба зараз знайти та допитати цих її...  "Друзів". Які були у курсі справ потерпілої та могли бути причетними. У нас є їхні адреси та номера телефонів, тому це не складатиме великої складності. Значить так... Я займуся Ентоні Сільвером, Домінік - Лімою Гестер, а Олівер - Аідою Роулінг. 

Я обурено прочистила горло, тримаючи невдоволений погляд на детективові. Він, закотивши очі, важко зітхнув, байдуже відповівши: 

-Прибийся до когось і не мороч мені голову. 

Я уже було набрала повітря, аби вивергнути черговий промовистий потік милозвучної лексики, але Олівер м'яко поклав руку на моє плече, повільно похитавши головою. Я видихнула та відвела погляд, обурено склавши руки на грудях. 

Практично одразу після цього ми поїхали на допити. Даніель чомусь дуже довго затримався там, томи ми, справившись швидше, чекали його на вулиці.

-...Тобто не вона це, напевно, - закінчив Домінік, - а у вас що?

-Та теж нічого особливого. Міс Роулінг виглядала невинною, тим більше у неї є залізне алібі, - відповіла я, що працювала разом з Олівером.

-Яке ж? - запитав Домінік.

-У ніч викрадення вона була на якомусь форумі, фото на сторінці у Instagram показувала. А ще навіщо людині, яка має новеньку BMW, чужий Mercedes? - відповіла Кетрін.

-Форум? Уночі? - підійняв брову Домінік. 

-Деякі важливі заходи проводяться вночі, у цьому немає нічого дивного, - відповіла я. 

-Зрозуміло... 

-Та де той Даніель, - дивлячись на годинник, мовив Олівер, - скільки можна того хлопця допитувати?

«Довше би його подопитував», - мимовільно подумала я. У цей момент якраз під'їхав Даніель. Він вийшов із машини, голосно гримнувши дверима, та підійшов до решти детективів зі словами:

-Уже все без мене обговорили?

-Ні, ми стояли тут годину і мовчали, - іронічно відповіла я.

-А ти взагалі язика за зубами тримай, - сказав Даніель.