Читати книгу - "Одного разу я прокинулась і перетворилась на..., Ліна Діксон"

-Ти ж спеціально сказав так, аби лишній раз перейти мені дорогу! 

«Таки спеціально!» - я це знала напевне.

-Тебе не мають стосуватися мої особисті думки та почуття. І я, схоже, маю нагадати, що ти досі знаходишся на випробувальному терміні. Тейлор. 

Він відштовхнув мене від себе, аби дати собі дорогу пройти. Коли Даніель зник за дверима, я розлючено змела канцелярські приладдя та якісь дрібниці з його столу. «А щоб тебе качка копнула! Комендант!» - дратівливо скривившись, думала я. 

Як би я не опиралася одній лише думці, що всі мої плани на сьогодні моментально стали анульованими через навмисні підступи зверхнього "коменданта", але у мене не було іншого вибору, як підкоритися та виконувати поставлену роботу. Особисто я, напевно, не переймалася цим, проте моя героїня – так. Не думаю, що Кетрін хотіла би втратити роботу. Тому я повідомила Олівера про те, що у мене з'явилася незапланована робота, яку потрібно зробити до кінця дня. 

Я сиділа за своїм столом, намагаючись вникнути в те, що її потрібно було зробити. Мій настрій був на нулі, моментами хотілося плакати.

В якийсь момент почулося, як хтось увійшов до зали. Я машинально обернулася і побачила Олівера, що, співчутливо дивлячись на мене, одразу перейшов до справи: 

-Що це за документи? 

-Ось, глянь. Тут вбитися можна, - невдоволено скривившись, мовила я. 

Олівер підійшов до мого столу та, уважно дивлячись на папери, впевнено промовив: 

-Я все зроблю. 

Я збентежено глянула на нього, не очікуючи почути таке. Помітивши моє сконфуження, Браун голосно розсміявся. Його легкий, заразний сміх заповнив холодну тишу, змусивши мене теж посміхатися. 

-Чому ти смієшся? - запитала я. 

-Нічого, забудь). Занадто мила ти, коли ось так здивовано віями плескаєш). Я зроблю цю документацію, не переживай. Ти лише все своїм почерком заповниш.  

-Я... Не знаю навіть, що сказати. Це ж буде якось не чесно. І ти, напевно, планував сьогодні не цим зайнятись. 

-Єдине, чим я планував сьогодні зайнятися, це провести час з тобою. Якщо тебе вже аж так буде мучити совість, можемо зробити це разом. Але одну я тебе тут точно не залишу. 

«Одну я тебе точно не залишу».

-Боїшся, щоб я не померла від нудьги?) - посміхнувшись, іронічно запитала я. 

Олівер також всміхнувся, не відповівши на це запитання. 

Ближче до вечора ми завершили роботу. Олівер солодко потягнувся у кріслі, протягнувши: 

-І ось тут дату допиши. 

-Угу... Все? 

-Так. 

-Дякую за допомогу. Без тебе я б тут до ночі сиділа. 

-Немає за що). Мені лише в радість допомагати тобі). А з Даніелем я поговорю. 

-Стосовно чого? 

-Щоб припинив усю цю маячню, - незадоволено скривившись, відповів хлопець. 

-Так впевнено говориш, ні би він тебе послухає, - байдуже хмикнувши, мовила я. 

-Має прислухатись. 

Я мило посміхнулась. Мені було приємно чути такі слова від нього. Можливо, чуючи від хлопця такі фрази у реальному світі, я б насторожилась, мов, говорити він може що завгодно, а який ж він насправді… Проте зараз я напевне знала, що Олівер не буде лицемірити чи лукавити, це йому просто не властиво, тому моє серце та й, напевно, мозок повністю довіряли цій людині.

-Слухай, а ти, до речі, завжди так над Домініком підсміюєшся? – згадавши подальший сценарій, раптом запитала я, - мені здається, він образився. 

Олівер засміявся, відповідаючи: 

-Девіс і образився?) Не вірю). Він розуміє мій гумор і також неодноразово глузує наді мною, стосовно мого росту. Джейн вже говорила, що у нього відсутнє відчуття самоіронії, зате з інших сміється на кожному кроці. Нехай теж трохи упокориться). 

Я засміялася, прикривши рот долонею. 

-Котра там вже година? - на видиху запитав хлопець. 

-Пів на п'яту. 

-У нас є ще час піти га прогулянку. 

«За сюжетом, я б мала відмовитись… Але так не хочеться упускати цю можливість, як би я хотіла провести більше часу з ним… - на мить мої роздуми зупинилися, - можливо, нічого страшного не буде, якщо я погоджусь?..»

-Ну… Давай), - невпевнено мовила я.

Він втішено посміхнувся, напевно, будучи впевненим, що я відмовлюсь. Я не була на сто відсотків впевненою у тому, що правильно вчинила. А раптом цей необдуманий, імпульсивний поступок, що керувався лише незрозумілими почуттями, виллється у щось необоротне та непоправне? Проте моє серце зараз не хотіло сприймати ці серйозні важкі роздуми. Воно просто пам’ятало його очі… Та сміх і посмішку…

Наступний ранок розпочався не з кави, а з розважливої ходьби Джейн залою туди-сюди, що перечитувала черговий запит. Так. Це була нова справа. Від попереднього розслідування пройшло не так багато часу, ніхто не хотів знову втягуватись в роботу. Але обов'язок кликав. 

Як виявилося, це було викрадення автомобіля. Я знала, що це розслідування тепер посідає особливе місце у книзі, що ці події є важливими та потягнуть за собою необортний ланцюжок подій та наслідків. Хоча я знову ж не сильно переживала за майбутній результат цього всього, адже знала, що все буде добре. Я більше просто банально боялася побачити та відчути це все наживо.

За сценарієм зараз у гру мала втупити головна антагоністка книжки Белатриса Рочестер. Саме вона мала викрасти автомобіль своєї бізнес конкурентки, зробивши це руками свого підлеглого. Знаючи, що злодійка чинитиме далі, по моєму тілі йшли мурашки. Можливо, все ж не варто було таке писати?..

Ми приїхали до потерпілої. За сценарієм я знову відхопила собі честь її допитати, хоча знала, що Даніель, як і під час попереднього розслідування, буде спостерігати за моєю роботою, без дозволу опинившись у мене на допиті.  

Я допитувала Скай Сміт, потерпілу жінку, все дратівливо вичікуючи, коли ж Даніель знову нахабно порушить мої кордони та якісь моральні правила. Мене це неабияк виводило з себе.

-…Добре, - допитувала я жінку, - можливо, у вас встановлені камери відеоспостереження?