Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Рукопис, знайдений у Сараґосі 📚 - Українською

Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рукопис, знайдений у Сараґосі" автора Ян Потоцький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 203
Перейти на сторінку:
говорили. Незабаром звістка про цей випадок дійшла до Одоардо Зампі, брата матері Ландольфо. Одоардо аж ніяк не був людиною, яка безкарно зносить образи; він заступився за свою сестру й наказав того самого дня убити негідну Біанку. Коли Ландольфо вибрався до своєї коханки, він знайшов її неживу й усю закривавлену. Невдовзі він довідався, що це справа його дядька, тож побіг, щоб відплатити йому, але вірні друзі, які оточували Одоардо, ще й посміялися з його безсилої злості.

Ландольфо, не знаючи, на кому зірвати свою лють, побіг до матері, щоб її вилаяти. Бідна жінка якраз сідала з донькою до вечері й, бачачи, що прийшов син, запитала, чи й сьогодні Біанка прийде до столу.

— Ох, якби вона могла прийти, — крикнув Ландольфо, — і забрати тебе до пекла разом з усією родиною Зампі!

Нещасна мати впала на коліна, волаючи:

— Великий Боже, прости йому його блюзнірство!

У цю мить з грюком відчинилися двері, й усі побачили, як заходить страшна примара, вся вкрита ранами від стилету, в якій, однак, не можна було не пізнати труп Біанки.

Мати й сестра Ландольфо почали ревно молитися, і Бог дарував їм ласку, дозволивши витримати це жахливе видовище й не вмерти від страху.

Примара наблизилась повільними кроками й сіла до столу, наче хотіла повечеряти. Ландольфо з відвагою, якою саме тільки пекло могло його надихнути, підсунув їй полумисок.

Примара відкрила таку велику пащу, що здавалося, ніби голова в неї розпадається надвоє, і дихнула червоним вогнем; потім простягла обсмалену руку, схопила шматок, проковтнула його, і тут же почули, як він падає під стіл. У цей спосіб вона пожерла весь полумисок, однак усі шматки попадали під стіл. А потім, звернувши жахливі очі на Ландольфо, промовила:

— Ландольфо, якщо я вже в тебе повечеряла, то ніч проведу також з тобою. Ходімо тепер до ліжка.

Тут мій батько, перервавши духівника, обернувся до мене й сказав:

— Альфонсе, сину мій, а ти б злякався, якби був на місці Ландольфо?

— Любий батьку, — відповів я, — присягаюся, що зовсім би не злякався.

Ця відповідь потішила мого батька; весь вечір він був веселий і радісно на мене поглядав.

Так ми проводили дні, один за другим, з тією лиш різницею, що взимку сиділи біля каміна, а влітку на лавці, приставленій до замкової брами. Шість років минуло в цьому солодкому спокої, і коли я зараз пригадую їх, то мені здається, що кожен рік тривав не довше години.

Коли мені виповнилося сімнадцять років, батько задумав віддати мене в полк валлонської гвардії і з цією метою написав кільком давнім друзям, на яких найбільше розраховував. Ці достойні й шановані люди поєднали свої зусилля й отримали для мене патент капітана. Батько, діставши цю звістку, так був нею зворушений, що всі боялися за його життя; незабаром, однак, він прийшов до себе й відтоді займався тільки підготовкою до мого від’їзду. Він хотів, щоб я плив морем, а висадившись у Кадиксі, одразу представився дону Енріке де Са, наміснику провінції, який найбільше зробив для отримання мною звання. Коли поштова карета вже в’їхала на замкове подвір’я, батько завів мене до себе в кімнату й, замкнувши як слід двері, сказав:

— Любий Альфонсе, я хочу довірити тобі таємницю, яку отримав від свого батька, а ти перекажеш її своєму синові, якщо визнаєш його гідним її.

Я був переконаний, що таємниця стосувалася якогось захованого скарбу, тому відповів, що завжди вважав золото тільки засобом, який допомагає приходити на допомогу нещасним.

— Ти помиляєшся, любий Альфонсе, — відповів батько, — тут аж ніяк не йдеться про золото чи срібло. Я хочу навчити тебе невідомому тобі досі прийому, за допомогою якого, відбиваючи удар і імітуючи випад збоку, ти завжди виб’єш у супротивника зброю з рук.

Говорячи це, він узяв рапіри, навчив мене цьому прийому, поблагословив на дорогу й відвів до карети. Я обійняв матір і за мить вже покинув батьківський замок.

Я вирушив сушею аж до Фліссінґена, там сів на корабель і зійшов на берег у Кадиксі. Дон Енріке де Са зайнявся мною, наче я був його рідним сином, допоміг мені пристойно екіпіруватися й порадив двох слуг, один з яких звався Лопес, а другий — Москіто. З Кадикса я прибув до Кордови, потім до Андухара, звідки вирішив поїхати дорогою через Сьєрра-Морену. На моє нещастя, біля джерела Лос-Алькорнокес обидва слуги покинули мене. Незважаючи на це, я того ж дня дістався до Вента-Кемади, а вчора увечері — до твоєї келії.

— Любий сину, — промовив пустельник, — твоя історія дуже зацікавила мене, і дякую тобі, що ти погодився мені її розповісти. Тепер я зі способу твого виховання бачу, що страх для тебе — почуття зовсім невідоме, але оскільки ти провів ніч у Вента-Кемаді, я побоююся, чи не чіплялися там до тебе двоє повішеників і щоб тебе колись не спіткала сумна доля безумного Пачеко.

— Отче, — відповів я, — довго я думав цієї ночі про пригоди сеньйора Пачеко. Хоч він і має в тілі диявола, але він дворянин, тому я не думаю, аби все, що він говорить, не було найчистісінькою правдою. Однак, з іншого боку, наш замковий духівник Іньїґо Велес присягався мені, що хоча раніше й зустрічалися біснуваті, особливо в перші віки християнства, зате сьогодні їх вже немає зовсім, а його запевнення здаються мені тим важливішими, що батько наказав мені в усьому, що стосується нашої релігії, сліпо вірити преподобному Велесу.

— Як це? — здивувався пустельник. — Хіба ти не бачив жахливої постаті цього безумця, якому дияволи викололи одне око?

— Звичайно, отче, однак сеньйор Пачеко міг і в інший спосіб подібним чином скалічитися. Врешті-решт, стосовно таких речей я завжди звертаюся до людей, які знають більше за мене. Мені вистачає, що я не боюся ніяких примар і упирів. Однак, якщо ти хочеш заради спокою моєї душі дати мені якусь святу реліквію, присягаюся носити її з вірою і шаною.

Пустельник начебто усміхнувся моїй простоті, а потім сказав:

— Бачу, сину мій, що ти ще зберігаєш віру, але боюся, щоб ти не втратив її пізніше. Ці Ґомелеси, від яких ти походиш по матері, лише віднедавна є християнами, а деякі навіть, як здається, в глибині серця визнають іслам. У разі, якби тобі запропонували незліченні багатства за умови переходу в їхню віру, що б ти тоді зробив?

— Не прийняв би, — відповів я, — бо вважаю, що зречення віри чи здача прапора в усіх випадках може принести лиш ганьбу.

Тут пустельник знову неначе

1 ... 13 14 15 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рукопис, знайдений у Сараґосі"