Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

- Ого! До самого короля! Мабуть, щось важливе сталося? – Із напускною серйозністю запитав Конодар. - І ти думаєш, він слухатиме тебе, просте дівчисько?

- Впевнена, що буде.

 - Хм, отже, або в тебе є щось дуже важливе для короля, або ти не така вже й проста...— З натиском на останнє слово сказав коваль.

Тут Асілія швидким рухом приставила клинок до його шиї, тихо кажучи:

- Ану кажи усе, що знаєш?

- Добре, добре, тільки клинок прибери. - Швидко промовив Конодар.

- Кажи! - Наказала крихка дівчина і ще сильніше притиснула клинок до його горла.

Коваль зморщився від болю, зітхнув і заговорив.

- Ну, я помітив, як ти стрибаєш, як володієш зброєю, яка в тебе спритність. Не те, що дівчина, не кожен чоловік таке зробити може. Але, оскільки ти не відбивалася від чарів магією, то я вирішив, що ти не одна з них, а просто добре навчений боєць, можливо навіть з охорони короля. Правильно? Асілія мовчала. І Конодар продовжив: - Не зрозуміло тільки, чому ти, наближена до короля, шукаєш його там, де його вже давно немає?

- Нема? - Асілія швидше вигукнула, ніж промовила просте запитання. Та так голосно, що в пораненого заклало вуха. – А де ж він? Де мені його шукати, ти знаєш?

- Прибери ножа, будь ласка. Я й так тобі все розповім.

– Я ще не впевнена, що тобі можна довіряти. - Не змінюючи пози, промовила Асілія, але трохи послабила руку з мечем.

- Все почалося з того, що днів 40 тому до нас заїхала людина. Він довго про щось розмовляв з моїм батьком – найбільшим торговцем зброєю в нашому окрузі. Ти, напевно, чула про нього. У нас найбільші кузні у країні! Асілія кивнула.

         – Після цього наші кузні працювали без перерви. Ну, це нормально, траплялися у нас такі великі замовлення. А потім приїхав довгий обоз і забрав усе, що ми мали на той момент. Але працювати менше ми не стали. І я почав здогадуватися, кому ця зброя знадобилася.

- І до чого тут король, якого, як ти кажеш, тут нема?

- Я спостерігав, як вантажили зброю. Один із возів не завантажували. Батько підійшов до неї і через опущену пологу щось сказав. Коли обоз вирушав назад, порив вітру розкрив полог, і я ясно побачив людину в золотій короні. До того ж, він розплатився за роботу сам і чистим золотом. Такого ніколи не було.

- Ти певен, що це король?

- Впевнений. З таким поклонінням батько ніколи й ні з ким не розмовляв. Та й я в нього після від'їзду обозу спитав: - Чи це король? Він відповів: - Так, він переїжджає до Нікеля, але це не для будь-яких вух інформація.

- У Нікель. Нікель? Що за Нікель? Це далеко звідси?

- Так, далеченько. На тому боці нашого королівства. - Махнувши рукою у бік південного заходу, промовив коваль.

- Якби я тільки знала раніше, вже давно була б там! - З гіркотою промовила Асілія. - Я зробила такий гак! Втратила стільки часу!

А Конодар продовжував, не помічаючи голосіння дівчини.

- З того часу до нас більше ніхто не приїжджав. А з дому я пішов лише кілька днів тому. Навряд чи щось змінилося за цей час.

- Чому ти пішов із дому, де все є? - Продовжувала допит дівчина.

- Тяга до подорожей. - Зітхнув Конодар. – Більше мені сказати нічого. Тепер прибери клинок, га?

- Ах так, вибач.

- То рятує, то убити хоче. – Пробубнив собі під ніс хлопець, потираючи шию у місці уколу.

         - Вибач, я не знала, чи можна вірити тобі. Але ти все пояснив: і хто ти такий, і чому ти тут, і чому маєш золото.

- Ти обшукала мої речі?

 - Звичайно! Так зробив би кожен. Конодар мимоволі з нею погодився, хоч і відмітив для себе, що вкрай неприємно, коли твої речі оглядають без твоєї згоди. А Асілія тим часом продовжувала голосити: — Як же тепер дістатись короля? Адже я не маю жодних уявлень, де знаходиться цей Нікель.

- Я можу допомогти тобі потрапити до Нікеля. Мені байдуже, куди йти. - Промовив молодий коваль, розтягуючись на весь зріст на ліжку. - Тільки якщо ти мене вбити не надумаєш.

         – Я ж пояснила!

         - Добре, добре. Так як мій батько торговець, я знаю майже всі дороги і можу показати потрібний шлях. Асілія скривилася, але втрачати не було чого, і вона погодилася. Раптом різко змінивши тему, вона продовжила: - До речі, незабаром подадуть вечерю. Ти їсти хочеш?

Конодар мовчки кивнув головою. І тут же пролунав стукіт у двері і почувся високий жіночий голос.

- Ваша вечеря.

Асілія швидко підскочила і відчинила двері. Там стояла досить приваблива жінка у фартуху. Вона простягла дівчині тацю, на якій стояли запалена свічка і красувалися свіжі овочі, фрукти та зелень на тонкій тарілці. Асілія коротко подякувала їй і одразу ж зачинила двері. Пройшовши кімнатою, вона взяла єдиний табурет, поставила його перед Конодаром і поставила на нього піднос. Взяла гроно винограду і зі словами: - Ось. Їж. Тобі треба одужувати, - відійшла до вікна і замовкла.

Конодар скептично глянув на тацю. Навряд чи він швидко зможе відновити сили, якщо харчуватиметься помідорами з базиліком та яблуками з чорницею. Був би хоч шматочок хліба, і то було б краще. Наче прочитавши його думки, дівчина в капюшоні дістала з-за плаща пакунок, витягла з нього коржик і простягла його ковалю. Той усміхнувся і із задоволенням почав поглинати їжу.