Читати книгу - "Техно, Стружик Лев"

Коли Леон дрімав собі, йому наснився один дивний сон: що він літає не у літаку, а на повітрі; тримається за своє сидіння, яке вже літає також; дивитися на усі різні сторони. Саме у цей момент, він почув голос деяких пасажирів, які були в паніці:

— О, ні! Чому ми літаємо? Чому ми не в літаку? Де літак?! Як же так? Ох-ох-ох!... Де це ми? Мамо!!! Що за?! От чорт! АААААААААА!!!

Це злякало Леона замислитися над цим:

„Цікаво, чому ці люди літають у повітрі? Чому я літаю у повітрі? Можливо, це тому що ми не в літаку? Або просто мені це сниться...“ — він навіть не підозрював, що він лише спить.

Леон подивився на переляканих пасажирів: як вони трусяться від страху; як вони стараються не дивитися вниз; як вони кличуть на допомогу рятівників. Але як вони сюди прийдуть, якщо землі не видно? Це правда! Коли Леон глянув вниз, він відчинив свій рот від здивування: замість землі або якогось міста чи країни, він бачив лише одне синє небо. Тому, він знову замислився:

„Можливо, ми занадто високо відлетіли? Просто, я ніколи в житті не бачив, щоб ми так високо відлітали. А можливо, літак збився з курсу, і він випадково з якимось іншим літаком зіткнувся? От тому, можливо, ми літаємо у повітрі, а літака немає. Та й землі чи якогось міста або країни не видно...“

У цей момент, Леон почув голос своїх батьків:

— Леоне! Ти тут?

Леон здивувався:

— Га? Хто це?

— Це ми — твої батьки! — крикнули батьки Леона до нього.

Згадавши трагедію, про яку розповіла мати, Леон побачив своїх батьків й дуже здивувався:

— Мамо, тато? Це ви? Що ви тут робите? Ви ж загинули у смерчі на курорті!

— Так, але ми встигли врятуватися, бо нас забрав літак, у якому ти летів, — пояснив тато Леона.

— Як ви могли потрапити до літака, якщо він лише літає на один шлях, а не на два? — почав ще дивуватися Леон, бо ніколи не бачив, як його батьки могли потрапити до літака через повітря (як він так думав).

— Розумієш, — почала розповідати мати Леона. — Коли ми тікали з курорту, ми вирішили посигналити літаку, що ми у небезпеці. Так от, ми взяли свої лазерні промені й посвітили пілотам прямо в очі, щоб вони глянули униз, що так коїться. Коли вони побачили наші промені та проведене ними слово: „Врятуйте“, вони нам крикнули, щоб ми піднімалися по дробині, й ми опинилися у літаку. Так це сталося. Але літак через кілька хвилин раптом зіткнувся з іншим, й ми, як камені, прорізалися скрізь усі руїни літака, й ми тепер не знаємо, як нам повернутися назад до Берліну.

— Так, Берлін же позаду нас! — показав пальцем назад Леон. — Це літак, який відправлявся до Мадриду в Іспанію! Ви що, геть не зрозуміли, куди він відправляється?

— Так ми ж гадали, що це й є літак на Берлін — на ньому й було написане це слово, — пояснив тато Леона.

— Але ж, воно летіло не в напрямку до нашого міста, а до Мадрида! — натякнув Леон.

— Так, а нащо ж ти сюди заліз? — запитала мати Леона.

— Не знаю, — тільки й зміг відповісти Леон. — Просто пригод захотілося...

Не встиг Леон договорити (хоча він й договорив, але не встиг закінчити речення), як один із пасажирів показував пальцем уперед на якихось роботів:

— Кіборги!

І справді: то були кіборги. Усі злючі, гнівні, з лазерними мечами, усі казали лише одне і єдине слово (точніше два): „Вбити людей!“ Вони махали лазерними мечами у різні сторони, стріляли з очей лазерами, а Леон ледве не впав із свого сидіння. Тільки й сказав:

— Оце небезпека! — він навіть умудрився кинути одному з кіборгів якийсь камінь.

Коли камінь потрапив до одного кіборга, то він розізлився:

— ВБИТИ ЛЮДЕЙ!!! ВБИТИ ЛЮДЕЙ!!! ВБИТИ ЛЮДЕЙ!!!

І усі кіборги перетворилися у одного єдиного та цілісного гігантського трансформера, який сказав:

— Я повинен вбити людей, які кинули у мене камінь! — і з його очей стрільнув лазер.

Леон вирішив його потурбувати, й тому, коли він літав на повітрі, то зловив весло, через яке підплив до цього трансформера ближче.

— НЕБЕЗПЕКА!!! — запідозрив це трансформер, і почав стріляти своїми лазерами на Леона: — НЕБЕЗПЕКА!!! НЕБЕЗПЕКА!!! НЕБЕЗПЕКА!!!

Леон ледве відпливав від цього трансформера, але його збив якийсь гігантський камінь, який був схожий на метеорит. А здалося, що почався метеоритний ШТОРМ!!! І коли Леон побачив ці астероїди вдалині, то сказав:

— От й почалися ці повітряні небезпеки... — у нього вже не було слів, про що казати.

Метеорити летіли з усієї швидкості. Вони збивали деяких пасажирів, зокрема тих, які панікували за те, що вони літають у повітрі, а не у літаку.

— Рятуйте!!! — крикнув один із пасажирів, і вже когось збило. Потім, метеорити дійшли й до інших пасажирів, де залишися лише батьки Леона та й сам Леон.

Згодом, наступний метеорит летів прямо на батьків Леона. Побачивши це, батьки почали просити допомоги у Леона:

— Леоне!!! — але їх вже збив метеорит. Це злякало Леона:

— Ні! Мої батьки!!! — а він вже побачив за собою тінь величезного з будинку метеорита, який насувався з усіх сил на нього. Леон від здивування відкрив рот, і коли його збив метеорит, він закричав на увесь літак (нарешті, прокинувся!):

— АААААААААААААААААААААААААААААААААА!!!!!!!!!!! — і коли він побачив, що він сидить у літаку на своєму місці, він почав хвилюватися, чи випадково тут немає батьків у літаку. Тому, він хотів встати, але його зупинила жінка, яка сиділа поруч з нею:

— Ви куди, молодий чоловіче? Ми ще не прилетіли до Мадриду.

— Я знаю, що ми не прилетіли. Я іду шукати своїх батьків, — пояснив Леон.

Жінка не повірила йому, і одягнувши свої електронні окуляри й перевіривши кабіну літака, сказала:

— За моїми даними, ваших батьків тут немає. Можливо, це все вам наснилося або ви щось втяпили в свою голову казна-що.

Леон засмутився, що йому це все наснилося. Він повернувся на своє місце, і засмучено промовив:

— Чому мені постійно сняться дивні сни?

— Не хвилюйтеся, молодий чоловіче, — відповіла жінка. — Таке стається, коли згадуєш моменти, в яких незручно зустрічати щось погане чи дивне. Заспокойтеся, розслабтеся, і все буде добре.