Читати книгу - "#хто верхи?, Юлій Череп"

- Я гадав, що ти змінила вподобання щодо виду транспорту.

- А мені здалося, що нові сусідки тебе цікавлять більше ніж мої вподобання. То ти їдеш зі мною до річки?

Петро мовчки взяв повід Буревія і застрибнув у сідло. Попри перерву у декілька днів в заняттях він навіть с першого разу втримався і вивів коня на дорогу. Деякий час їхали мовчки інколи ледь помітно поглядаючи в бік одне одного.

- Ногу тримати в стременах треба в тому місці де стома найширша. Трохи далі від початку пальців, - нарешті заговорила Юля.

- Отак? - Петро слухняно подав трохи вперед стопи. 

- Так краще, - задоволено кивнула Юля. - Якщо самим носком ставати, нога може зіскочити у найневдаліший момент, а якщо під самий каблук загнати стремено, то у разі падіння можна застрягти й волочитися за конем доки нога не звільниться.

Петро занепокоєно оглянув ноги та ще раз поправив їх у стременах. 

- Давай навипередки! - крикнула Юля, тільки но коні ступили на траву лука. - Хто останній до річки - виконує бажання!

Не встиг Петро отямитись, як Юля дала Беллі п'ятами по ребрах і погнала вперед. Чи то Петро виявився здібним учнем, чи Юля талановитим тренером, але менш ніж за хвилину вони з Буревієм наздогнали втікачок. Ще трохи й почали обходити. А на узбережжя залітали впевнено на корпус попереду. 

- Стійте! - вигукнула Юля.

- Ага, програли, а тепер хочеш схитрувати? - вдавано обурився Петро, але все ж притримав Буревія.

- По піску краще не ганяти коней. Підкови можуть повідлітати. Так само і по багнюці, - пояснила дівчина.

- Гаразд, зрозумів. То ми перемогли? - хитро примружив очі Петро.

- Та перемогли, перемогли, - спробувала надути губи Юля, але все одно не втрималася від сміху. - Давай вже, загадуй бажання!

- Розкажи, що насправді трапилося у вас зі Степаном? - майже не замислюючись спитав Петро.

- Ти дійсно це хочеш знати? Навіщо воно тобі? - спохмурніла Юля.

- Так. Я хочу почути правду. В історію про невдале залицяння та образу не вірю. Надто добре я знаю Степана.

- Ну що ж, любителю розкопувати могили, правду так правду, - Юля зістрибнула на пісок, Петро одразу ж зробив те саме.

- Які ще могили? - зблід він.

- Я образно. Нехай будуть не могили, а скелети в шафі. Так краще?

Тільки після цього до Петра дійшло, що то все говорилося в переносному значенні.

- Добре. Нехай будуть скелети, - погодився він.

- Тоді уважно слухай і не перебивай, - відчувалося, що Юля залюбки змінила б тему розмови на будь-яку іншу. 

- Стоп! - вигукнув Петро. - Не треба. Краще скажи чому ти поїхала вчора з Дем'яном.