Читати книгу - ""Каселона". Криза адаптації, Олена Гриб"

Він клацав паралізатором, поки кнопка не залипла, потім жбурнув марний шматок пластику мені в голову. Промахнувся на крок. Прокричав щось нерозбірливе і схопив із тумби біля скляної шафи валізку з хірургічними інструментами, замахнувся нею як зброєю.

Це був подарунок від якогось лікаря, з яким я не перетинався і якого не згадували без прив'язки до Нтарі-Дато та шипоголових білок. Ка-тя цінувала ці металеві штукенції, нехай і не вміла користуватися ними на практиці.

Білка була чудовиськом, лікар – ніким, валізка – нісенітницею, але Ка-тя засмутилася б, якби її пошкодили.

Яке мені діло до її почуттів? Не знаю. Напевно, ніякого. Цим я виправдовував для себе той факт, що зламав вояку руки, відібрав інструменти і стиснув худу шию.

– Пусти! Не треба… – А далі він міг лише булькати, поки його обличчя наливалося кров'ю.