Читати книгу - "За крок до істини, Ірина Бондарчук"

— Це наш вихід, — сказав він, вказуючи на одну з точок. — Якщо ми дійдемо сюди, зможемо вибратися.

Анна підняла один із паперів із підлоги. На ньому був напис:
"Той, хто шукає правду, знайде її в тіні найбільших брехунів."

— Це ще одна загадка, — пробурмотіла вона. — Але я не розумію, як вона може нам допомогти.

Стукіт у двері посилився. Їхні переслідувачі намагалися вибити її, і було зрозуміло, що у них не залишилося багато часу.

— Ми повинні рухатися зараз, — сказав Ігор, показуючи на вентиляційний отвір у кутку кімнати. — Це може бути вихід.

Анна кивнула, і вони швидко почали відкручувати ґрати вентиляції. Вона була вузькою, але достатньою, щоб через неї можна було пролізти.

— Ти перша, — сказав Ігор.

— Ні, разом, — заперечила Анна, але вже почала лізти всередину.

Вентиляційний прохід був темним і тісним, а кожен їхній рух віддавався глухим відлунням. Ззаду чулися звуки — двері нарешті піддалися. Вони розуміли, що їхній кожен наступний крок може вирішити долю не тільки їх самих, але й усього розслідування.

У кінці проходу вони побачили слабке світло. Воно виходило з іншого приміщення, де, здається, не було нікого. Анна й Ігор вибралися, обережно оглядаючись навколо.

Це була велика кімната, заставлена шафами з документами та численними моніторами. На одному з екранів були відеозаписи їхньої втечі — їх знімали камери, встановлені по всьому підземеллю.

— Вони знали, що ми тут, — прошепотіла Анна.

Ігор підійшов до столу, де лежав відкритий ноутбук. На екрані був список людей — усі вони були помічені як "підозрювані" або "ліквідовані". Імена збігалися з тими, що вони бачили в документі.

— Це не просто вбивства, — сказав Ігор. — Це цілий проєкт зі знищення небажаних свідків.

Раптом двері кімнати за їхніми спинами почали повільно відчинятися.