Читати книгу - "Виклик, Агне Ашкелянець"

— Ти нікуди не підеш! — підхопився Бен, коли Містика вже виходила з баскетбольного майданчика.

— І хто мене зупинить? Ти? Не сміши мене, Шоку.

— Ми підемо з тобою, — додала Агресія.

— Ні. Він ясно сказав, щоб я була сама.

— А ти взяла й послухала!  — знову обурювалась Каста.

— Уяви собі! Зі мною підуть тільки Паніка та Психіка.

— І я! — з натовпу вийшов Ділан. — Будь ласка.

— Ні, Мороку. Ти залишишся тут.

— Або я піду з вами, — повільно вимовив хлопець, — або ми всі підемо з вами. Обирай.

Містика вже підготувала промову про те, що вона не потребує нічиєї допомоги, як озвався Рупперт:

— Ні, я піду з нею.

— Чуєш ти, — закипів від незадоволення Ділан, — Малюк! Як на мене, я ясно дав зрозуміти, щоб ти не наближався до неї! Чи до тебе не доходить?

— Ні, не доходить! Містика — моя дівчина, і я піду з нею.

— Колишня! — невинно усміхнулась Містика. — Закінчуйте. Зробимо ось що. Підемо всі. Тільки за моїм планом.

Спершу підемо я, Паніка, Психіка та Морок. Ми оглянемо територію.

Тоді я вийду на місце, де вперше його побачила, а ви троє будете крутитись поряд.

Тим часом Ризик, Біль і Пустота побіжать у поліцію і розкажуть про те, що трапилось. Тільки в жодному разі не телефонуйте копам, ясно? Важливо саме прийти до них, бо раптом Маніяк їх прослуховує?

За п’ять хвилин після того, як ми з Панікою, Психікою і Мороком підемо, всі, хто залишився, підуть за нами.

***

Сара опритомніла в якомусь підвалі. Навколо було сиро та темно, руки злиплися від мокрого бруду. Лунали звуки чи то щурів, чи то комах. Дівчина підвелась із землі та спробувала оглянутись.

— Випустіть мене! — Забарабанила вона в залізні двері, та марно.

Усупереч відчаю, Сара намагалась мислити тверезо:

«Якщо це підвал, то десь повинне бути вікно. О, боже!»

За дверима почулись кроки. Доки хтось возився з замком, вона у відчаї розглядалась навсібіч. Не помітивши нічого рятівного, Сара лягла на підлогу.

До приміщення увійшов чоловік у чорному дощовику та з невеликим ліхтарем у руці. Повільним, обережним кроком наблизився до дівчини. Одним рухом перевернув її на спину, тоді погладив по обличчю.

— Ти така прекрасна... — прошепотів чоловік. — У тебе така гарна шия. Шкода, що я зараз не можу увіткнути в неї ножа. Та нічого, вб’ю твою подругу, тоді займусь тобою.

Сара порснула зі сміху. Вона розплющила очі й так розреготалась, що щури враз затихли. Дівчина вислизнула з рук злочинця й качалась по підлозі, тримаючись за живіт. Так, їй було смішно, натомість чоловік злякався такої поведінки.

— Ч-чому ти смієшся?

— Кого… кого… — реготала Сара й нічого не могла з собою вдіяти.

Чоловік випрямився й уважно подивився на неї. Тоді Сара припинила сміятись і кинулась до дверей. На щастя, вона встигла це зробити швидше, ніж чоловік зрозумів її маневр. Їй також пощастило, що ключ залишився з іншої сторони дверей. Тому, вибігши з підвалу, вона найперше зачинила двері, аж тоді почала підійматись сходинками.

— Ей! Відчини! — Ламав він кулаками двері. — Прокляття!

Сара піднялась нагору, зачинила ще одні двері та про всяк випадок забарикадувала їх старим комодом. Тоді помітила, що знаходиться у занедбаному, проте затишному маєтку, який зустрічала хіба що в журналах про заміське життя. Переконавшись, що ніхто не йде за нею, вибігла на вулицю.

***

Пустота, Ризик і Біль вийшли з відділку поліції. Справу зроблено, залишалось лише чекати. Підлітки насуплено йшли вулицею та молились на удачу: тільки б ідея Містики спрацювала, Північ ще була б живою, а Маніяк потрапив за грати. Аж раптом вони побачили... Північ!

— Саро? — здивувався Ризик. Він все ніяк не міг звикнути до прізвиськ. — Що ти тут робиш?

— Рятую свою дупу, а що? Маєш кращу пропозицію?

— Як ти втекла?! — Біль не вірив своїм очам.

— Легко. Мене врятував сміх. У прямому сенсі цього слова. А де решта?

— Пішли на зустріч з Маніяком! — відповіла Пустота. — Він подзвонив Містиці й сказав, що якщо хоче побачити тебе живою, нехай іде на те місце, де вони вперше зустрілися.

— А ви чого тут тиняєтесь?

— Ми повідомляли копам про те, що сталося, — тепер вже роздратовано сказав Ризик. Йому не виходило підтримувати гарні стосунки ні з Північчю, ні з Містикою. Щиро кажучи, ці дівчата його страшенно дратували. — Копи вже виїхали на місце зустрічі. Треба про все розповісти Містиці, а у нас нема телефона. Так що погнали.

— О так, Містиці це сподобається! — посміхнулась Північ, витираючи руки об кофту.