Читати книгу - "Квіти для Люсі , Лада Короп"

— Так, дуже! Ваша сім’я така приємна, — відповідаю, відчуваючи, як в моїй душі відчувається тепло. — Я трохи нервувала, але тепер все виглядає так… чуйно. 

Він усміхається, і я коли я це бачу, то відчуваю неймовірне щастя. 

— Це лише початок, — говорить він. — Я знаю, що ти  їм сподобалася. Вони тебе полюблять. 

Ми йдемо далі, і я намагаюся вловити кожен момент. Дорога веде нас до невеликого парку, де цвітуть дерева і чути пташиний спів. Антон зупиняється біля лавки, і ми сідаємо, насолоджуючись спокоєм. 

— Знаєш, я навіть радий що ти познайомилася з моєю сім’єю, — каже він. — Вони важливі для мене. Я хочу, щоб ти почувала себе серед них комфортно. 

— Це важливо й для мене, — зізнаюся я. — Я спочатку хвилювалася, але тепер все добре. 

— Але ти ще не знайома з моїм старшим братом Тарасом. Думаю, він тобі теж сподобається. 

— У тебе є брат? — запитую зі здивуванням. 

— Так. Є. Але сьогодні він на зміні. Тому його не було з нами. 

— На зміні? 

— Мій брат працює лікарем швидкої й тому багато часу проводить на роботі. Міг би звісно зайнятися чимось більш серйозним і продуктивним. 

— Можливо йому це до душі. 

— Можливо, та це не приносить грошей. Люся моєму братові тридцять. Він дорослий чоловік. Хіба це робота для нього? 

— Іноді улюблена робота не приносить нормальний дохід, але дарує радість і натхнення, — промовляю. Й зараз не знаю що мене зачепило більше. 

Його слова про брата чи про роботу взагалі. 

— Ти мене дивуєш все більше й більше, Люсі... 

       Він бере мене за руку, і в цей момент я відчуваю, що можу довіряти йому. Я розумію, що наші стосунки можуть стати чимось більшим ніж просто фіктивними. Але зверхнє ставлення Антона до людей які працюють на простій роботі трохи засмучує. Бо не всім дано бути багатими. Сподіваюся згодом мені вдасться запевнити його у цьому. Повертаючись до будинку, ми обговорюємо власні плани на майбутнє. Антон згадує про сімейні традиції, свята, які вони святкують разом, і я відчуваю, як моє бажання стати частиною такого життя зростає. Бо я ніколи не мала сімейного свята. А звідки тоді традиції? Коли ми повертаємося до його родини, я відчуваю, що цей день залишить глибокий слід у моєму серці. І хоча майбутнє все ще залишається невизначеним, я вірю, що разом з Антоном ми можемо подолати будь-які труднощі. Ця сім'я прийняла мене з теплотою та розумінням. Й це найкраще що сталося зі мною останнім часом. Я сумуватиму за ними, якщо у нас з Антоном так нічого й не вийде. Виходячи з їхнього дому, я розумію, що цей день став не просто зустріччю, а початком чогось нового. Я повертаюся додому з усмішкою на обличчі, вірячи, що, можливо, я знайшла своє місце в цій великій і красивій родині. Я б дуже цього хотіла.