Читати книгу - "Закохана у боса , Кетрін Сі"

Майя вже чекала. Вона сиділа біля вікна, і коли побачила мене, її обличчя засвітилося від радості.

– Еміре, – вона піднялася, щоб привітати мене. – Я знала, що ти прийдеш.

Я кивнув, не відповідаючи на її посмішку.

– Давай одразу до справи, – сказав я, сідаючи навпроти.

– Спочатку обід, – кокетливо запропонувала вона. – Чи ти забув, як це – гарно проводити час?

Я стиснув щелепи.

Якщо вона збрехала про інформацію, це буде їхня остання зустріч.

– Добре, – зітхнув я. – Але без зайвих розмов.

Майя говорила без зупинки.

Про університет, про спільних знайомих, про те, як змінилося місто, поки вона була відсутня. Я кивав, іноді видаючи короткі «ага» або «цікаво», але насправді майже не слухав.

Рятувала тільки їжа.

Я зосередився на стейку, який щойно принесли, нарізав його і жував, даючи собі хоч якусь перепочинок від її слів.

– А ти зовсім не змінився, – хихикнула Майя, відкидаючись на спинку стільця. – Такий же мовчазний і загадковий.

Я знову кивнув і взяв келих з вином. Можливо, алкоголь допоможе пережити цей вечір.

– До речі, – її голос набув грайливих ноток. – А ти зараз у стосунках?

Я вже відкрив рота, щоб відповісти, як раптом почулося:

– Вітаю, я запізнилась, вибачте.

Я завмер. Делайла.

Вона стояла біля столу, і мені знадобилася секунда, щоб усвідомити, що вона тут. Вона дійсно прийшла.

І виглядала… по-іншому.

Синя сукня. Ніжна, витончена, не схожа на строгі костюми, до яких я звик. Тканина м’яко спадала по її фігурі, підкреслюючи тонку талію. Волосся було не зібране у звичний хвіст, а спадало м’якими хвилями.

Я відчув і радість, і здивування водночас.

Майя примружила очі, оцінюючи Делайлу з ніг до голови.

– А ти хто? – холодно запитала вона.

Я відставив келих і глянув на Дел.

– Делайла необхідна на цій зустрічі, якщо ми дійсно говоримо про передачу інформації.

Майя роздратовано стиснула губи, її очі потемнішали.

– Як цікаво… – протягнула вона. – Ти не казав, що хтось буде.

– Я не зобов’язаний звітувати, – відповів я спокійно.

Делайла ж, здається, зовсім не переймалася напруженою атмосферою. Вона впевнено сіла поруч, глянувши на Майю з тим самим професійним виразом, з яким розбиралася із проблемами на роботі.

– Отже, що там щодо конкурентів? – сухо запитала вона.

Майя схрестила руки, і я бачив, що їй це не подобається. Але якщо вона справді прийшла з важливою інформацією, їй доведеться говорити.

Майя виявилася типовою Майєю.

Так, у неї була інформація, але доказів – ніяких. Вона оперувала лише чутками та припущеннями, натякаючи, що за певних обставин могла б дістати більше. Іншими словами – вона просто хотіла привернути мою увагу.

Розмова закінчилася на напруженій ноті.

Я не попрощався. Делайла теж. Ми просто вийшли, а Майя залишилася сидіти за столом, з незадоволеним виразом обличчя.

☆ 

Я зупинив машину біля будинку Делайли, вимкнув двигун і на мить затримався, перш ніж озватися.

– Ти справді мене врятувала, – сказав я.

– Зазвичай таке кажуть, коли йдеться про щось серйозніше, ніж вечеря з колишньою, – піддражнила вона, відкидаючись у кріслі.

Я повернув до неї голову.

– Повір, це було серйозно.

Вона посміхнулася і подивилася у вікно.

– Насправді, я була недалеко. Ми з Софі ходили на виставку, і я не бачила твого повідомлення. Але потім перевірила пошту і вирішила, що все ж варто приїхати.

Я здивовано підняв брови.

– Ти була в Lііі Riviera?

– Так, ми з Софі теж там обідали. Що за дивний збіг, правда?

Я ледь помітно усміхнувся.

Не такий уже й дивний.

Я глянув на неї ще раз. На синю сукню, яка чомусь здавалася абсолютно не такою, як її звичний стиль.

– До речі, – я ковтнув, але зробив вигляд, що говорю абсолютно спокійно. – Тобі дуже личить ця сукня.

Я не розумів, чому нервую. Це ж просто комплімент.

Делайла подивилася на мене з легким подивом, ніби щось аналізуючи, а потім посміхнулася.

– Дякую.

Вона вже збиралася вийти з машини, але раптом зупинилася.

Поглянула на мене, ніби вагаючись, а потім сказала: