Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

— Як ти...

— Документи у комірчині. Ну а тепер скажи, чому ти досі не вбила мене, кетор.

— Це якесь непорозуміння. Так, Фонд зацікавила моя пластина у черепі, але я не робила нічого, аби мене звали чудовиськом.

— Ви прикидаєтеся, так часто буває.

— Це все Картер, він хоче мені помститися за зірваний ритуал у В'язниці Свідомості. Я безпечна, навіть вчені це бачили, вони б ніколи не написали цього слова у моєму документі.

— Ось. — Він показав першу сторінку. — Великими червоними літерами КЕТОР!

***

— ХВОРА, ти бачиш цей напис?

— Так, лікарю Картер.

— Я єдиний можу його виправити. Тобі усього лише треба спуститися у підвал, підійти до нього і доказати слова обітниці. Звільни Червоного Бога і сама будеш вільна.

— І не збираюся я йому давати ніяких обітниць. Якщо так хочете, можете свою душу пожертвувати, мені такого не треба.

— Думаєш, твоє життя зараз схоже на пекло? То ти ще навіть не на першому колі. Евегілато може вилікувати будь-яку хворобу або травму, тож до часу вашого злиття я можу провести... деякі процедури.

***

— Стій, не йди туди, Віль... — Він відкрив злощасні двері, які зачинилися за ним, почувся крик.

Емі швидко дістала картку і відкрила їх знову, їй на зустріч вибіг Вільям, його волосся було сивим.

— Я їх бачив... там хтось був... бісові сходи.

Він швидко відчинив інші двері, та коли Емі пішла за ним, пригрозив пістолетом.

— Стій тут.

— Я тобі тільки що життя врятувала, а ти хочеш мене позбутися?

— Ти можеш хоч увесь світ врятувати, проте клас "кетер" каже сам за себе. Подякуй, що не пристрелив.

Вільям закрив двері, папка з її документами розгорнута лежала під ногами. Картер... йому було мало вбити її найкращого друга, він продовжував псувати життя. Проте зараз не це було найбільшою проблемою. Знайомий голос почувся зовсім поруч:

— Людина, я чую, як стучить твоє серце. Мерзенно!

— Не залишай мене, я його чую, не залишай... — Спочатку вона скрикнула, та швидко втратила голос, бо кетер наближався. Не той намальований на папері образ, а справжній, безжалісний вбивця.

Проте Вільяму було усе одно, а тим часом у коридорі з'явилася Рептилія розміром з собаку. На ньому не залишилося слідів від кислотних ван, а малий розмір дозволяв швидко бігати, не застріваючи у проходах. Ящір побіг на Емі, вона пригнулася та з усіх сил чкурнула назад до коридору, гадаючи, що після удару у стіну він довго лежатиме на підлозі. Та йому вистачило десяти секунд, аби знову скочити на лапи. Він став збільшуватися, аби жертва не змогла снову втекти, а Емі усе бігла, сподіваючись на порятунок.

***

— Скільки можна тут сидіти, просто телепортуйте мене якнайдалі.

—Куди б ти не пішла, ви зустрінетесь. Покінчи з Картером, як обіцяла у В'язниці Свідомості, тоді ми звільнимо.

— Я була не у собі, та й взагалі, чи варто мені знову переходити дорогу культу?

— Не бійся, ми допоможемо.  Ти ж так любила грати з нами у дитинстві, так от, це буде ще одна гра.

***

Ящір ідходив усе ближче та ближче, розмахуючи хвостом, цим самим хвостом він схопив Емі та підняв у повітря, та дівчина усе ще пручалася, тоді Рептилія добряче вгатив нею об стіну, проте стукіт її серця заглушав будь-які удари.

— ПРИГОТУЙСЯ БІГТИ...

Дивно, та Рептилії здалося, наче тінь людиська стисла у руці камінь, і він ще не зрозумів, як цей камінчик, що відколовся від стіни, йому нашкодить, поки та сама тінь не кинула його у скло за Ящіром і чорна рідина не вилилася на нього.

— Хочу знищити усе життя на Землі, але твоя смерть буде мені особливим задово... — Він вже не міг говорити, його тіло розкладалося.

Емі вдалося вирватися з послабленого хвоста, вона навіть змогла пробігти метрів тридцять, та після цього впала на коліна.

***

— Вставай. — За наказом медсестри санітар підняв знесилену дівчину з колін. Вона повільно йшла коридором, дивлячись на свої руки, забинтовані до самих ліктів.

— Ну, як ти? Це були лише подряпини, які Евегілато залікував би за лічені хвилини. Чому ти не покликала його? Червоний Бог любить тебе, ти, невдячна дитина!

Санітар відчинив двері та повів Емі сходами. вона змушувала себе йти. Помирати де завгодно, але тільки не тут — тоді ж бо твоя душа буде належати йому навіки.

***