Читати книгу - "Мій ніжний звір, Rada Lia"

Обхопивши голову руками, Ярослав сидів за столом і переглядав свої напрацювання по проєкту з супутниками. Сто сторінок документації. Описи опитувань агрономів із різних куточків України. Ідеї того, як це має працювати.

— Цей гівнюк забере все, над чим я працював понад рік, — простогнав він. 

Голова просто розколювалася. Очі ніби видавлювало зсередини. Потилиця горіла. Він набрав свого розробника:

— Денисе, чуєш, відбій, — хрипло проговорив чоловік. — По тому проєкту згортаємо діяльність. І не хвилюйся, весь твій час я оплачу.

— Справді? — засмутився хлопець. — А я вже тут і розібрався трохи. Ви молодець. Ідея справді перспективна.

Від цієї похвали здавило горло. 

— Виявилося, що точнісінько така концепція вже є у наших конкурентів. Так що пробач, малий, тут ніяк.

Останні два дні Ярослав з Орисею уникали одне одного. Бабуся з того дивувалася. Однак як тільки вона намагалася щось випитати в онуки, та бігла від неї у справах, наче навіжена. Дівчина ходила на роботу, як звичайно. Чоловік же не вилазив зі свого кабінету, намагаючись змиритися з втратою проєкту. Коли Соломія Дмитрівна звала їх на вечерю, то в Орисі зазвичай боліла голова, а у Ярослава були невідкладні справи.

“Ні, ну який покидьок все-таки, — думала Орися, лежачи на ліжку у своїй кімнаті. — Він змусив мене вийти за нього. А Павла вдарив, за те що той ревнує й за те, що він більш талановитий. Просто розпещений татусів синок”.

Після цієї думки дівчина відчула сумніви. Ніби було щось неправильне в усій цій ситуації. Згадалося висушене обличчя Артема Богдановича і його невдоволене “Мені соромно за тебе!”. Біль, що тоді промайнув в очах Ярослава. Якось це не в'язалося з тим образом, який вона собі склала про нього. Вона знизала плечима, ніби намагаючись скинути незручні для неї думки. 

— Однак він погана людина, — вперто промовила вголос й закрила очі.

— Оце так, значить? — почула вона невдоволений голос Соломії Дмитрівни. — В неї тут шлюб розвалюється, а вона спати вляглася?

Дівчина розплющила очі. 

— Ба я втомилася, дай поспати. В мене був важкий день на роботі.

— І він буде ще важчим, якщо ти негайно не піднімеш свою вперту дупцю й не підеш миритися з чоловіком.

— Миритися? Я? — Орися вскочила на ліжку. — Та ти хоч знаєш, що він зробив?

— Що зробив? Скажи бабусі, — Соломія Дмитрівна вмить пожвавішала й уважно поглянула на Орисю. 

— Він вдарив мого колишнього! І звинуватив його в тому, що той вкрав його робочі ідеї.

— А він вкрав?

— Звісно, ні!.. Не знаю, — Орися потупила погляд.

— То чого ти тут сидиш? Йди та поговори з чоловіком і дізнаєшся.

— Не хочу.

— Ой, — Соломія Дмитрівна схопилася за серце й притулилась до стіни.

— Що з тобою бабуся? — дівчина скочила з ліжка й підбігла до неї. — Тобі погано?

— Перехвилювалася я, мабуть, — не відкриваючи очей, тихо промовила Соломія Дмитрівна й розплющила одне око. — Якщо хочеш щось зробити для мене, то піди й помирися з чоловіком.

Орися зітхнула. Соломію Дмитрівну було не зламати. Дівчина вклала бабусю у своє ліжко, дала їй ліки й попрямувала на перший поверх шукати Ярослава. Вона постукала у двері до його кабінету й зайшла. З-за монітора визирнули втомлені, почервонілі очі чоловіка.  

— Чого тобі?

— Бабуся наполягає, щоб ми помирилися. За серце хапається.

Орися підійшла ближче й помітила, що підборіддя Ярослава заросло щетиною. Під очима пролягли темні синці. Сорочка була несвіжа, пом'ята. 

“Невже він так переживає через зустріч з батьком?”

— Все нормально? — запитала вона.

— Ні, Орися, не нормально. Нічого не нормально. Але тебе то не стосується. Я розберуся з цим сам, — сказав він і повернувся до монітора.

Дружина ображено задерла підборіддя. “Раз він такий грубий, то взагалі з ним не розмовлятиму”.

— Скажи мені лише одне, — озвався він, коли дівчина вже була біля дверей. — Якщо Павло такий хороший й у вас було таке велике кохання, чому ти не попросила грошей на лікування бабусі в нього? Чого вийшла тоді за мене?

Орися повернулася до нього й знизала плечима:

— Я просила, але ж ви з батьком йому майже нічого не платили, бо він прийшов у компанію відразу після університету. Він тримався за місце, щоб набути досвіду й колись відкрити власну компанію.

Ярослав витріщився на Орисю, а потім зайшовся сміхом:

— Твій Павло з дуже маленькою зарплатнею їздить на новенькій “теслі”. Тебе це не збентежило?

— Але ж це службова машина, — заперечила дівчина.

Ярослав продовжував витріщатися на Орисю.

— Тебе провели як останню дурепу. Скільки років твоєму Павлу?

— Тридцять чотири.

— І ти думаєш, що він досі отримує зарплатню стажера?

Орися знизала плечима. До чого він веде?

— Орисю, дівчинко, — тихо проговорив чоловік. — Павло - “права рука” мого батька й заробляє більше за мене. А ти поглянь, як я живу. “Тесла”, на якій він їздить — його власна, як і величенький банківський рахунок. Він просто не захотів тобі допомогти. А ще цей покидьок налаштував батька проти мене й вкрав купу моїх ідей.

Орися стала схожа на томат. Здавалося, від обурення вона зараз вибухне.

— Як ти смієш! Він найкраща людина на світі! Він бідний і він любить мене, а ти просто йому заздриш!

Ярослав зітхнув.

— Знайома пісня, але я можу тобі довести. Раніше я мав доступи до всіх зарплатних виписок. Якщо готова дізнатися правду, я покажу.

— А ну давай! — Орися вперла руки в боки й гнівно випалювала його поглядом. — Покажи! Що, нічого тобі показати?

Чоловік поманив її пальцем до свого комп'ютера. Коли вона підійшла, він відкрив програму, в якій йому ще досі не заблокували доступ. Мабуть, співробітники не могли повірити, що син власника й генерального директора за сумісництвом, може бути небезпечним.

Орися посміхнулася й з недовірою подивилася в монітор. Дівчина була впевнена, що він блефує. Та наступної миті посмішка почала сповзати з її обличчя. Навпроти імені її коханого стояли п'ятизначні цифри. Його місячна зарплатня була більшою ніж її річна.