Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

Сніданок пройшов у тиші. Батько читав якусь книгу, лише зрідка звертаючи увагу на тарілку з овочами та дрібними вареними яйцями. Гідеон поснідав надто швидко і кудись подівся. Ребека, як і завжди мовчала. А от те, що Джозі за весь сніданок не сказала мені жодного слова, бентежило. 

Я кілька разів перехоплювала її погляд, але сестра просто опускала очі до тарілки зі сніданком.

Здавалося, що я щось пропустила. І поки ніхто не квапився повідомити мені — що саме.

— Сьогодні до маєтку приїдуть робітники, — промовив батько вже наприкінці сніданку, відклавши виделку. — Намагайтеся не заважати їм, юні леді.

— Добре, батьку, — я вперше за ранок почула голос середньої сестри.

— Я можу не грати на клавесині? — перепитала Ребека, стримуючи посмішку.

— Не думаю, що твоя погана гра буде їх надто сильно відволікати, — суворо поглянув на молодшу дочку лорд Браер. 

Ось і вся розмова. 

Я дочекалася, поки батько піде, і повернулася до Джозі. Однак сестра вже встала з-за столу і, не звертаючи на мене уваги, повернулася до молодшої. Спитала в тої, коли вона готова піти до вітальні, щоб відточити свої навички.

А я… я точно щось пропустила!

Гідеон був першим, з ким мені вдалося поговорити того дня. І трапилося це вже тоді, коли замість обіду я разом із двома служницями готувалася до нового заходу у вищому суспільстві.

Пишна сукня ніжного-персикового кольору шурхотіла спідницею, поки я крутилася біля дзеркала і намагалася зрозуміти, наскільки мені не подобаються великі камінці бурштину, які пришили до декольте, спустили нижче корсетом і додали до нижньої спідниці. Якби це були смарагди, вони б дужче виблискували, а так…

Я зітхнула, а у двері постукали.

— Заходьте! — крикнула я, кивнула одній з дівчат, які допомагали мені збиратися, у бік трельяжа та пуфа. Час було робити зачіску.

— Ти готова, сестро? — Гідеон з’явився на порозі за мить. І перехопив мій погляд у відображенні. — Бачу, що ще ні. Коли наказувати готувати карету?

— Скоро, — я подивилася на служницю. — Не хочу високі зачіски. Щось легке зроби, будь ласка.

— Звісно, леді Емілі.

— Я хотів ще б поговорити з тобою, — нагадав брат. 

— У кареті?

— Зараз.

Я зітхнула і повернулася на пуфі:

— Залиште нас із братом, будь ласка. Ми встигнемо зробити мені зачіску.

Дівчата швидко схилилися в уклонах і поквапилися в коридор. Обійшли брата і тихесенько зачинили за собою двері.

— Ти вчора так і не пояснила нічого, — промовив він, коли ми залишилися удвох. — Що ти приховуєш, Емілі?

Я насупилася у відповідь і випросталася:

— Нічого. Я розбиралася вчора з тим, що взяла з плантацій. І заснула.

— Заснула? — пирхнув він. — Так міцно, що пропустила вечерю? Джозі заходила до тебе. Що ти їй сказала вчора?

— Що? — мої брови ще дужче зійшлися на переніссі. — Я не пам’ятаю, щоб Джозі заходила…

— Емілі, що було на тих плантаціях? — прямо спитав мене брат, наче і справді вважав, що я щось приховую.

І це так сильно мене обурило… Так сильно!

— Це! — я вказала на горщик з кімнатним деревом у кутку кімнати. 

Гідеон подивився туди, куди я вказувала, і пирхнув:

— Ти знущаєшся з мене? Такі рослини у нас по всьому маєтку є.

— Деревця ці? Так. Тільки вчора і посадила поряд із ним три види інших рослин, — склавши руки на грудях, вороже відгукнулася я. — На тих плантаціях багато охорони та рослин, яких я досі не бачила. Я взяла кілька екземплярів додому. Хочу вивчити. Вчора мені вдалося з’ясувати лише те, що це тільки паростки.

— Ти посадила незнайомі рослини у своїй спальні? — брат здивовано скинув брови. — А якщо вони отруйні?

— Може й отруйні, — я знизала плечима. — Та навряд чи вони можуть щось заподіяти поки не виросли і їх не обробили належним чином. На тих плантаціях, брате, вирощують не спеції та не лікарські рослини, це точно. Я поки не знаю що це, але з’ясую.

— Як ти це зробиш? Візьмеш у бібліотеці довідник з рослин?

— Всі довідники я вже перечитала за ці два роки, що тебе не було вдома. Таких рослин там немає, — видихнула я перш ніж зрозуміла, що тепер доведеться якось інакше відповідати на його питання.

— Емілі? — Гідеон наче відчув мій стан і нахилив голову. — Тоді як ти збирається зрозуміти, що то таке?

Зітхнувши, я поглянула на брата з-під брів:

— Я можу тобі довіряти? Повністю.

— Здається, ще нещодавно ти збиралася ставати моєю правою рукою у майбутньому, — нагадав він. — То що, ти можеш мені довіряти?

Я не просто можу, я маю йому довіряти. 

— В мене прокинувся магічний дар, — видихнула я, дивлячись униз. — І можу зрозуміти властивості рослин, якщо все зроблю правильно. Та вчора мені не вистачило на це сил. Я використала занадто багато сили, щоб залишатися непоміченою під час ранкової подорожі. Тому і злякалася, коли ти з’явився поруч зі стайнями. Я не знаю, коли моє закляття припинило дію. Не знаю, хто ще міг мене вчора побачити.