Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Дев’ять з половиною тижнів 📚 - Українською

Читати книгу - "Дев’ять з половиною тижнів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дев’ять з половиною тижнів" автора Елізабет Макнейл. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 33
Перейти на сторінку:
шоколадний пудинг, який він готував мені із сухої суміші «Роял», ніби заповнював мою кров. Моє тіло було живим і податливим навколо мене, іноді перетворювалося на рідину, іноді спалахувало й горіло — однаково. Щоночі, дивлячись на себе після ванни, — пластівці піни на моїх сосках та лобковому волоссі, одна долоня покірно спочиває під іншою, зап’ястя звикли лягати навхрест, мерехтливе блискотіння сталі так само природне й ошатне, як блискотіння срібного гребінця в чиємусь волоссі, — відтепер щоночі я насолоджувалася своєю вродою.

Кілька років тому, щойно вщухла нестримна підліткова одержимість, я оцінливим оком обдивилася своє тіло й дійшла висновку, що з ним усе гаразд. Я знала достеменно, які частини мого тіла мали б кращий вигляд, якби були іншої форми, але понад десять років не хвилювалася через ці визнані недоліки. Щоразу, опиняючись у пастці надмірно критичних суджень, я казала собі, що поряд із кожною помітною вадою є щось приємне й симпатичне, і все це разом більш-менш збалансоване. Але тепер, під його поглядом, від його дотику…

Я не стрибала через скакалку, не бігала вранці в парку, не погладшала й не схудла навіть на один фунт, кінець кінцем це було те саме тіло, у якому я жила відтоді, як подорослішала. Але тепер його було неможливо впізнати, воно перетворилося: гнучке, граціозне, сяйливе, обожнюване. Плоть, що вела до вершини ліктя, де дві небесно-блакитні вени розчиняються й зникають у матовій, витончено м’якій шкірі; живіт, подібний до шовку, ніжно тече до тазових кісток; плече приєднується до тіла, формуючи вишукану складку, схожу на ту, що пролягає посередині молодого дівочого лона; неглибока овальна западина на внутрішній частині стегна, що веде вгору від коліна, стаючи ніжнішою, м’якішою, а тоді поступається зрілій округлості, вкритій білим пухом і нескінченно чуттєвою, найтоншою з усіх тканин світу…

16

«Я мушу йти на зустріч, — каже він. — Це підсумковий етап тієї угоди з Гандльмаєром, проста формальність, не займе багато часу». Він знову одягається, уже помивши посуд після вечері: інший костюм, хоча за фасоном ідентичний тому, який він зняв на дві години раніше, але тепер темно-сірий замість темно-синього. Свіжа блакитна сорочка, точнісінька близнючка тієї, що зараз на мені. Темно-сіра краватка з маленькими, кольору червоного вина цяточками у формі ромбів. Він каже: «Я хочу, аби ти зробила дещо, перш ніж я піду».

Він веде мене до спальні й каже: «Лягай». Він прив’язує мої щиколотки до спинки ліжка, а ліве зап’ястя — до узголів’я. Він сідає на край ліжка біля мене. Він проводить правою долонею по моєму правому стегну, гладить вигин тазової кістки, злегка торкається шкіри на моєму животі тією частиною долоні, якою завдають ударів бійці карате в телевізійних шоу. Він на якусь мить затримує великий палець на моєму пупку, ніжно тисне на нього, а тоді розстібає два ґудзики моєї сорочки й обома руками повільно прибирає тканину обабіч мене. Рукави його піджака лоскочуть мої соски.

Ледве він наказав мені лягти, моє дихання стало переривчастим; щоразу, коли він торкається мене, я затамовую подих, а тоді дихаю швидко й неглибоко — до його наступного дотику. Я не можу втримати голову на подушці. Він бере мою праву руку. Тримаючи мене за долоню, дивлячись мені просто в очі, він облизує кожен мій палець, доки вони не потопають у слині. Він кладе мою руку між моїх ніг і каже: «Я хочу подивитися, як ти доведеш себе до оргазму».

Він сидить ліниво, зручно, одна нога закинута на другу. На чистому, щойно з хімчистки костюмі гострими порізами зібралися складки. Я не роблю спроб навіть поворушити рукою. Він чекає. «Ти не розумієш, — мій голос тремтить. — Я ніколи… — Він мовчить. — Я ніколи не робила це перед кимось. Мені соромно».

Він бере зі столика біля ліжка пачку «Вінстона», кладе в рот цигарку, прикурює її, невправно затягується, примружуючи очі, і підносить до моїх губ. Через кілька секунд мені доводиться поворушити рукою, аби взяти цигарку. «Їй соромно, — повторює він. Його інтонація рівна, спокійна, у ній немає жодного натяку на глузування, і так само нема жодного шлейфу гніву в тому, що він каже далі: — Ти неабияка дурепа, чи не так? Ти досі не зрозуміла, що ми тут робимо».

Не чіпаючи цигарки, він знімає годинника з мого вільного зап’ястя. «Я буду за пару годин, не пізніше». Він вимикає лампу біля ліжка, потім лампу в кутку кімнати й тихо зачиняє двері спальні.

Я налякана й водночас понад усе на світі стурбована тим, чи вдасться мені прикурити ще одну цигарку після цієї. На столику біля ліжка стоїть блюдце, яке слугує мені попільничкою, та пачка «Вінстона», але він поклав запальничку, яку придбав для себе — аби прикурювати мої цигарки — назад у кишеню. Сірників поруч ніде не видно. Я перекладаю половину цигарки до кута рота, дістаю пачку; витрушую одну цигарку, кладу пачку собі на живіт, підсовую блюдце ближче до правого стегна. Потім дивні оберти, потягування й витягування, зрештою мені вдається впоратися, хоча пачку зім’ято, коли я обертаюся. Я перекладаю половину цигарки до руки, що прив’язана до узголів’я, беру нову, вільною рукою притуляю її до вже запаленої, чекаю, кладу її собі в рот. На третій раз вона прикурюється. Я не питаю в себе, чому мої думки настільки сплутані, що я не можу просто вкласти неприкурену цигарку собі в рот і потримати прикурену біля неї; також я не питаю, чому не роблю спроб розв’язати себе — я могла б зробити це значно легше й, без сумніву, швидше за ту незграбну пітну метушню, через яку мені щойно довелося пройти…

Моє обличчя знову спалахує від однієї думки про те, що він — та хто завгодно — може дивитися на мене в цей момент. Я думаю: «Я вперше сказала “ні”». А тоді: «Це нонсенс, маячня, мелодрама». Я пояснила йому дещо, от і все, дещо, що йому невідомо про мене. «Він знає, що я здатна на все», — промовляю я вголос, проте нерішуче, звертаючись до ледве чутного шуму кондиціонера, до тіней на стелі, до його кремезного комода. Я вражена тим, що це мені належать слова, що невпинно лунають тепер у моїй голові. Я роблю спробу перерахувати, на що б я не пішла. Одного разу в мене був анальний секс із приятелем, і мені стало дуже боляче, тому ми припинили — але я неодмінно спробувала

1 ... 13 14 15 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’ять з половиною тижнів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев’ять з половиною тижнів"