Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Дев’ять з половиною тижнів 📚 - Українською

Читати книгу - "Дев’ять з половиною тижнів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дев’ять з половиною тижнів" автора Елізабет Макнейл. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 33
Перейти на сторінку:
б іще раз, із ним, варто йому лише захотіти. Я читала, що люди мочаться одне на одного, випорожнюються. Я ніколи не робила цього, і одна лише думка про це викликає в мене нудоту — звісно, він теж ніколи не схоче таке робити. Але якої думки я була про те, аби бути зв’язаною та побитою, ще кілька тижнів тому? І чому має бути різниця між різноманітними способами, якими він доводить мене до оргазму, і мастурбацією в нього на очах, якщо це принесе йому задоволення? І все ж від сорому я міцно заплющую очі, відчуваю, як холонуть ноги, стукотять зуби.

Майже десять років тому моя добра приятелька розповідала мені, як вона мастурбувала разом зі своїм коханцем і як сильно їй це сподобалося. «Не хвилюйся, — сказала вона мені, коли я вибухнула — тієї миті без відчуття огиди, але з неочікуваним жахом, що я б ніколи не зробила цього, не зроблю ні за що. — Це лише особисто твій “пунктик”. У кожного з нас є свій. Наприклад, я не можу стерпіти, коли чоловік засовує язика мені до вуха, у мене аж мурашки по шкірі». І тоді вона голосно засміялася.

Я голосно промовляю: «“Пунктик”. Мій “пунктик”». Раптом я відчуваю значущість цього слова. Це більше не мляве, безлике визначення, а похмурий, чіткий привид перед моїми очима: шибениці на ринковій площі, лінчування у всіх на очах… і тут я бачу його у дверях.

Він вмикає лампу біля ліжка, вдягає мого годинника мені на зап’ястя, обережно просовуючи тонкий ремінець через обидві петлі; мені бракує терпіння робити це щодня, тому я завжди зупиняюся на першій, а отже, друга петля й досі доволі тісна. Він каже: «Ти почала мастурбувати в дуже ранньому віці». Я сміюся. «Це підозра чи вже обвинувачення? — питаю я. — Як пройшла зустріч?» Він не відповідає. Я затримую погляд на мідних ручках шухлядок його комода, намагаючись чітко закарбувати їх у пам’яті. «Десь років із шести, точно не пам’ятаю». Він підказує: «І дуже часто відтоді, як подорослішала». Я починаю одне з речень, які репетирувала за його відсутності, виправдувальні речення, дорослі речення: свобода вибору, особистий смак кожного й делікатна рівновага між інтимними стосунками та… Я говорю невпевнено, переводжу погляд із мідних ручок на вікно, відчуваючи непереборну потребу відвернутися від нього. Він бере моє обличчя двома руками й повільно повертає мою голову на той бік ліжка, де сидить сам. Він неквапливо промовляє: «Я хочу, аби ти була зі мною, але не примушуватиму тебе залишатися». Кондиціонер перемикає режим і починає муркотіти. Я відкриваю рота, і він ніжно кладе палець на мої губи. «Справа от у чому, послухай. Доки ти зі мною, ти робитимеш те, що я скажу. Доки ти зі мною, — він просто повторює, не змінюючи інтонації, — ти робитимеш те, що я скажу». І за мить уже роздратовано: «Заради бога, у чому проблема?» І, зрештою, мимохіть: «Можеш спробувати ще раз. Може, хочеш, аби я приніс тобі трохи крему? Я можу приглушити світло». «Це єдина річ, — кажу я, і мої очі дивляться у вікно. — Попроси мене, я зроблю що завгодно, але не це».

Він бере слухавку телефона, що стоїть поруч із ліжком, набирає номер з пам’яті, називає своє ім’я, свою адресу, а потім мою й каже: «П’ятнадцять хвилин». Він бере найбільшу зі своїх валіз із горішньої полиці своєї шафи, розкриває її й кладе на підлогу спальні. Я приносила свої речі, які тепер розкидані по його хаті, у різних пакунках: якось у великому солом’яному кошику, іншого вечора — у лляному мішку, а деякі речі іноді пхала в прості пакети з крамниць. Він бере мої речі (усі вони висять у лівій частині шафи), знімає з вішалки, складає їх навпіл, не знімаючи з дерев’яних плічок, і вони акуратно лягають на дно валізи. До них приєднуються хустка, за нею ще одна, потім ручка, яку він купив мені, щоб я перестала користуватися його персональною, кілька книжок із вітальні, півдюжини грамплатівок, чотири пари взуття, білизна, що безладною купою зберігалася в другій шухлядці його бюро, запакований флакон парфумів «Міс Діор», що його він купив мені минулої суботи, і другий, майже порожній.

Короткий похід на кухню. Він повертається з великим целофановим пакетом для сміття, і я чую, як летять до цього пакета у ванній мої особисті речі; він заходить до спальні, і целофановий пакет займає більшу частину валізи. Моя сушарка для волосся, мій щоденник — і валіза зачиняється. Йому знадобилося менш ніж п’ять хвилин.

Він відв’язує мене й розтирає всі м’язи на ногах та моє ліве зап’ястя по довжині, хоча вони були пристебнуті доволі слабко — достатньо, аби не залишилося слідів. Він обережно знімає з мене свою блакитну сорочку. Він залишив для мене тільки літній светр, що лежить складений на кріслі. Я автоматично підводжу руки, і він вдягає мене у світлу шерсть і сіру лляну спідницю. Я так звикла, що він сам вдягає мене, що чекаю, доки він не опуститься переді мною на одне коліно, аби я ступила ногами в отвір для талії. Я думаю: «Я жодного разу не казала йому, що завжди вдягала спідниці через голову; для нього спідниці є еквівалентом штанів, тому цілком природно, що хтось лізе в них ногами, а тоді підтягує вверх». І ще: «Він забув про білизну, я аж ніяк не можу вийти на вулицю опівночі в спідниці та без трусиків». Я роблю крок у спідницю, спостерігаю, як він підводиться, поки він поправляє її на моїх стегнах; піднімає светр, аби застебнути блискавку зліва, та просовує ґудзик у петлю; а тоді я чую, як тонка вовна легко лягає на грубий льон.

Тепер він бере мої сандалі та жестом наказує мені сісти на ліжко. Я по черзі простягаю йому обидві ноги, витягую склепіння стопи, спостерігаю, як він взуває мене й фіксує ремінець. Він стає позаду мене й розчісує мені волосся. «Я спущуся з тобою вниз до таксі. Якщо знайду ще якісь речі, що тобі належать, то віддам».

Його гребінець у моєму волоссі — повільні спокусливі рухи, легке електричне потріскування. Я обертаюся й обіймаю його за стегна. Він непорушний. Я ридаю вголос, немов дитина. Обидві його руки в моєму волоссі, гребінець упав на килим.

«Таксі приїде з хвилини на хвилину», — каже він, і тієї ж миті лунає дзвінок консьєржа. Мій голос,

1 ... 14 15 16 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’ять з половиною тижнів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев’ять з половиною тижнів"