Читати книгу - "Не сподівайтеся позбутися книжок"

носія. Я можу ходити за допомогою ніг, але якщо я зламаю ногу, то більше не ходитиму. Те ж саме можна сказати і про мозок. Звісно, якщо сіра речовина постраждає від якоїсь форми фізичної дисфункції, десяти щоденно вивчених напам’ять віршів Расіна не вистачить. Один із моїх друзів, Джорджіо Проді, великий онколог і брат Романо Проді, який помер від раку, знав усе про цю хворобу і казав мені: «Якщо завтра ми всі зможемо жити до ста років, більшість із нас помре від раку». Чим більша тривалість життя, тим більша імовірність, що наше тіло якось розладнається. Цим я хочу сказати, що наш Альцгеймер є, можливо, просто наслідком того, що ми живемо довше.

Ж.-К.К.: Заперечую, Ваша Честь. Я нещодавно прочитав статтю в медичному журналі, де ішлося про те, що хвороба Альцгеймера помолодшала. Тепер вона може вразити і людей у віці сорока п’яти років.

У.Е.: Добре. Ну то я припиню вчити вірші напам'ять і почну пити дві пляшки віскі щодня. Дякую, що дали мені надію. «Гівно!» — як казав Убю.

Ж.-К.К.: Моя пам’ять тут доречно підкинула цитату: «Я пам’ятаю чоловіка з надзвичайною пам'яттю. Але я забув, що він знав». Я пам'ятаю тільки про забуття. Це означає, як я думаю, що наш діалог тепер дозволяє нагадати різницю поміж французькими іменниками «savoir» і «connaissance», які означають «знання». «Savoir» — це те, чого в нас багато, і те, що не завжди нам корисне. «Connaissance» — це перетворення «savoir» у досвід життя. Ми, можливо, можемо довірити машинам знання-savoir, а самі зосередитися на знанні-connaissance. Саме так треба розуміти фразу Мішеля Серра. Нам справді не залишається нічого, крім — яке полегшення! — розуму. Додамо, що питання, які ми ставимо про пам'ять і про які ми тут сперечаємося, будуть вихвалянням і абсурдом, якщо велика екологічна криза зруйнує людську расу і якщо, від катастрофи чи від вимирання, ми зникнемо. У мене в голові виринає остання фраза «Міфологій» Леві-Стросса: «Тобто, нічого». Останнє слово — «нічого». Наше останнє слово.

Реванш фільтрованих

Ж.-Ф. де Т.: Мені здається, що потрібно повернутися до ситуації, створеної доступом до необмеженої пам’яті в інтернеті. Як працювати з таким матеріалом, цією різноманітністю, цими суперечностями, цією надмірністю?

Ж.-К.К.: Те, що нам дає інтернет, інформація брутто, майже без розбору, без контролю джерел чи ієрархізації. Тож кожна людина повинна не тільки перевіряти, але і надавати цій інформації сенсу, тобто впорядковувати, ставити певні знання в певний дискурс. Але на підставі яких критеріїв? Наші книжки з історії — ми вже про це говорили — часто були написані на основі національних вподобань, під впливом мінливого ідеологічного вибору, який був відчутний то тут, то там. Немає невинної історії Великої Французької революції. Дантон був великою людиною для істориків Франції XIX століття, всюди є його пам’ятники та названі на його честь вулиці. Потім він упав у немилість, визнаний винним у корупції, і сили набуває Робесп'єр Непідкупний, підтримуваний істориками-марксистами на кшталт Альберта Матьєза. Робесп’єру теж вдається присвоїти своє ім’я декільком вулицям у комуністичних спальних районах і навіть станції метро в Монтрьой-сюр-Буа. А завтра хто? Що? Ми не знаємо. Ми потребуємо кута зору чи бодай декілька опор, аби осягнути цей галасливий океан знання.

У.Е.: Я бачу іншу небезпеку. Культури мають свої фільтри, вказуючи, що нам потрібно зберегти, а що забути. В цьому сенсі вони нам надають спільний майданчик очікування, навіть для усвідомлення помилок. Ви можете зрозуміти, яку революцію зробив Галілей, спираючись лише на засади теорії Птолемея. Нам необхідно знати етап Птолемея, аби перейти на етап Галілея та втямити, що перший помилявся. Всі дискусії поміж нами можливі лише на основі спільної енциклопедії. Якщо навіть доводитиму, що Наполеона насправді ніколи не існувало, то я на таке наважуся тільки тому, що всі ми зі школи знаємо про його існування. І це запорука продовження діалогу. Наша здатність жити в спільноті уможливлює діалог, творчість і свободу. А через інтернет, який дає вам усе і прирікає, як ви щойно сказали, на фільтрування не засобами культури, а на ваш власний розсуд, ми ризикуємо отримати в результаті шість мільярдів енциклопедій. І це завадить порозумінню.

Це трохи схоже на наукову фантастику, бо завжди будуть сили, які штовхатимуть людей до спільних вірувань, тобто завжди існуватиме визнана влада тих, що тепер їх називають міжнародною науковою спільнотою, якій ми віримо, тому що бачимо її можливість переосмислити та публічно виправити зроблені висновки — і так щодня. Саме з нашої довіри до наукової спільноти ми віримо, що залізо — тверде, і що √2 = 1,414213562373095048801688724209698078569671875 37694807317667973799073 (ні, напам’ять я цього числа не знаю, перевірив на смартфоні). Інакше кажучи, чи може звичайна людина гарантувати, що це правда? Можна було би сказати, що наукові істини будуть завжди більш чи менш прийнятними для всіх, бо без спільних математичних понять збудувати будинок було би неможливо.

Але достатньо трохи повисіти в інтернеті, аби виявити групи, що сумніваються в поняттях, які поділяють усі, і що вірять, наприклад, у порожнисту всередині Землю, і в те, що ми живемо на її внутрішньому боці, або в те, що світ справді було створено за шість днів. Тож ризик натрапити на різні знання справді є. Ми були переконані, що з поступом глобалізації всі почнуть думати однаково. Результат маємо протилежний: глобалізація сприяє дробленню спільного досвіду.

Ж.-К.К.: До теми цього дроблення, перешкоди якого кожен має подолати будь-якою ціною, хочу розповісти, як іноді згадую про пантеон індійських богів, який містив тридцять шість тисяч найбільших божеств та незчисленну кількість божеств другорядних. Попри цю різноманітність богів, є великі боги, спільні для всіх індусів. Чому? Тому що є кут зору, яку в Індії називають кутом зору черепахи. От ви ставите на землю черепаху, з її панцира стирчать чотири лапи. Вони — чотири головні опори. Тож ви сідаєте на черепаху, що є одним із аватарів Вішну, та обираєте з числа усіх тридцяти шести тисяч божеств тих, які до вас якось особливо промовляють. І після цього ви окреслюєте свій власний шлях.

Для мене це таке ж саме чи схоже на персональний шлях, який ми можемо здійснювати в інтернеті. У кожного індуса є свої персональні божества. Але, водночас, усі мають спільні вірування. Та повернуся до теми фільтрування. Нас виховали за допомогою фільтрів, які було створено до нас. Це властиво усій культурі, як ви уже нагадували. Але так само не заборонено піддавати сумніву вже готові фільтри. І