Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса 📚 - Українською

Читати книгу - "Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса" автора Олександр Олександрович Лукін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 137
Перейти на сторінку:
Попов, — що тут переховується ще хтось. В зв'язку з тим, що Херсон на обложному стані, ми повинні обшукати будинок.

Старий швидко переклав. Вислухавши відповідь свого хазяїна, він сказав:

— Пан Бодуен попереджає вас: якщо буде порушена недоторканність дипломатичного житла, він звернеться до свого уряду.

Попов нетерпляче труснув головою:

— Це його право! — І він сказав до своїх: — Ващенко, ти побудь тут, а ви, Петре і Зуєв, ходімо зі мною!

Бодуен швидко щось сказав економові, і той шмигнув у двері. Сам він лишився на місці, заступаючи вхід. Попов підійшов до нього впритул.

— Дозвольте пройти!

Той не поворухнувся.

— Дозвольте пройти, кажу! — повторив Попов, і голос його пролунав погрозливо.

Як і раніш, тримаючи руки на грудях, Бодуен відступив на крок до дверей і раптом заговорив по-російськи, повільно, чітко, карбуючи кожен склад.

— Ім'ям великої держави, яку я маю честь тут представляти, я категорично заперечую проти вторгнення в будинок, що їй належить!

— Ага! — посміхнувся Попов. — Ви згадали російську мову! Ви, очевидно, добре знаєте і німецьку, якщо так легко розумієте німецьких шпигунів… Досить базікати: постороніться, добродію!

— Я ще раз повторюю… — почав був Бодуен.

Він не встиг договорити. На вулиці знявся галас, тупіт, пролунали постріли. Попов різко повернувся:

— Що там таке?

Силін зробив йому знак лишитися на місці і вийшов на ганок. Альошка й Пантюшка вискочили теж.

У темряві недалеко від будинку лежала людина. Інша нахилилася над нею.

— Що трапилось? — вигукнув Силін.

— Товаришу Силін, — випрямившись, сказав фронтовик, що лишився біля будинку на варті, — цей з вікна вистрибнув. Я гукнув: стій! А він стріляти. Довелося й мені.

— Убив?

— Здається, є трохи!..

Силін підійшов ближче і запалив сірника. На бруківці, відкинувши руку з пістолетом, лежав чоловік у короткій порваній чумарці. Вогник сірника відбився в його відкритих очах. Плоска кепочка відлетіла вбік, оголивши лисий череп. Силін розстебнув чумарку, під нею був німецький френч. Ретельно обшукавши вбитого, Силін з допомогою хлопців стягнув з нього чоботи і обшарив ноги. В шерстяній шкарпетці він знайшов пачку папірців…

Потім вони повернулися в будинок.

— З вікна вистрибнув озброєний чоловік, — коротко сказав Силін Попову.

Той повернувся до Бодуена.

— Ну, що ви на це скажете?

Бодуен не відповів. Він добре вмів володіти собою, цей іноземець: на його голеному обличчі не здригнувся жоден м'яз.

— Так… — промовив Попов.

Рішуче відсторонивши Бодуена плечем, він разом з Силіним і Зуєвим увійшов у внутрішні кімнати особняка…

Усі мовчали. Бодуен, прихилившись до одвірка, стояв нерухомо, виставивши гостре підборіддя.

Коли Попов з фронтовиками повернувся, кожен з них ніс на плечах новенькі гвинтівки. Попов затримався перед Бодуеном.

— Знайдену у вас зброю російського зразка ми конфіскуємо, — сказав він. — Завтра вам буде надана можливість виїхати з Херсона.

Бодуен не відповів, дивлячись кудись убік. Попов збіг по сходах.

— Усе. Можна йти.

ЗНАЙОМСТВО ТРИВАЄ

Повернувшись у штаб, Силін насамперед спитав у вартового, чи не виходив хто-небудь з готелю. Вартовий сказав, що він нікого не випускав, крім ординарців, і що в штабі зараз тільки Киренко.

— Ващенко, розпорядись відносно гвинтівок, — сказав Силін, — а ви, хлопці, ходімо з нами.

Вони вчотирьох піднялися на другий поверх.

У канцелярії було світло: горіло кілька ліхтарів на стінах. Писарі спали, схиливши голови на стіл. Двоє фронтовиків диміли цигарками біля дверей — це були вартові, яких Силін лишив тут, коли виходив з Пантюшкою.

Із свого місця підвелася друкарка.

— Товаришу Попов, — заговорила вона вимогливим, ображеним тоном. — Я не розумію, чому зі мною так поводяться! Ці люди не випускають мене з приміщення. Адже я, кінець кінцем, не військовослужбовка! Вже ніч, маю я право відпочити?

— Зараз розберемося, — відповів Попов, скоса глянувши на неї.

Разом з Силіним він зник у кімнаті Ради. Хлопці залишилися в канцелярії.

Альошка дивився на друкарку і думав: ось через цю жінку загинули Костюков і Пахря…

Було щось хворобливе, нечисте в її білому обличчі, в бігаючих очах, напівприкритих тонкою ліловою шкіркою повік, у кожному її русі, нервовому і поривчастому. Сівши до столу, вона витягла шию, прислухаючись до нерозбірливого гулу голосів за стіною.

Голоси стали гучніші, ще гучніші, загриміли кроки…

Прокинулись писарі.

Двері розчинилися навстіж — на порозі з'явився величезний, скуйовджений Киренко. Силін і Попов намагалися вдержати його. Але Киренко вирвався і, важко ступаючи, так, що в ліхтарях затріпотіли вогники, підійшов до столу друкарки,

— Ось ця? — хрипко спитав він. — Ось ця сама?..

Жінка схопилася. Обличчя її стало покриватися прозорою пергаментною жовтизною.

Киренко дивився їй просто в очі.

— Це ти… Костюкова загубила?.. — З придихом на кожному слові промовив він.

— Що він говорить?! Я не розумію!.. — забелькотіла вона, жалібно і розгублено оглядаючись на Силіна й Попова.

— Не розумієш?! А!.. — І Киренко почав обривати застібку на кобурі.

— Що ви робите! — Жінка відсахнулась до стіни, розширеними очима стежачи за його пальцями.

— Стій, Павле! — Силін схопив Киренка за руку. — Поговорити треба!..

— Пусти!.. — хрипів той. — Пусти! Роздушу гадину!..

З допомогою Попова, і вартових Силіну вдалося відтіснити його до дверей.

— Ну, вам тепер усе ясно? — спитав Попов у друкарки.

Вона насилу промовила:

— Я нічого… не… розумію…

— Ах, ви ще не розумієте, мадам, або як вас там… фон-Гревеніц!

У жінки здригнулися плечі. Немов захищаючись, вона витягла поперед себе вузькі долоні:

— Що ви!.. Що ви!.. Це брехня!..

— Брехня, кажете? А це теж брехня? — і Попов помахав пом'ятим листком копіювального паперу. — Пізнаєте? — Він підняв копірку на світло і повільно прочитав — «Командирові революційного загону севастопольських матросів, товаришеві Мокроусову… Наказ…» Це ви друкували? Ми взяли цей документ у вбитого німецького шпигуна!

Альошка мимохіть підвівся. Він згадав Маркова і чорну ганчірку, яку той передав Бодуену. Так ось що це було!..

Жінка облизала губи…

— Я нічого не знаю! — видавила вона. — Це помилка…

— Он як, помилка!.. Можливо… До речі, у того шпигуна ми знайшли ще один лист. Так ось у тому листі пан Бодуен з найкращого боку рекомендує вас німецькому командуванню…

Жінка піднесла руки до помертвілого обличчя і опустилася на стілець.

— Ну, це теж помилка? А загибель Костюкова з загоном?.. А захоплений німцями кілька днів тому обоз з боєприпасами, — це, мабуть, теж помилка?..

Обличчя Попова перекосилося від гніву. Прямі й гострі зморшки окреслили рот.

— Все… Скінчилися ваші помилки, шановна фон-Гревеніц! Шкода, що пізно! Не розгадали вас вчасно! Ну, що ж, не вміємо ще, навчимося. Навчимося!.. — Повторив він, — Одного не можу зрозуміти: як ви дійшли до цього, ви, російська аристократка? В героїні пнулися? Чи перед німцями хотіли вислужитись?

1 ... 13 14 15 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса"