Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Записник з моїми сумними курвами 📚 - Українською

Читати книгу - "Записник з моїми сумними курвами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Записник з моїми сумними курвами" автора Габріель Гарсія Маркес. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 22
Перейти на сторінку:
моїх спогадів є згадка про сум’яття, яке охопило мене оттакого ж ранку при виході зі школи. «Що зі мною?» «Ох, дитино, — озвалась здивовано вчителька, — хіба не бачиш, що то бризи?». Вісімдесят літ по тому я знову пережив його, коли прокинувся у ліжку Дельгадіни; це був такий самий грудень, що пунктуально повертався зі своїми прозорими небесами, піщаними бурями, вуличними крутнями, які зривали дахи з хатів і задирали спіднички школяркам. Місто в той час набувало фантастичного резонансу. Ночами лемент ринку можна було почути навіть у найвищих кварталах, наче він долинав із-за рогу. Відтак не було дивиною, що грудневі шквали дозволяли нам знаходити розкиданих по найвіддаленіших борделях друзів за їхніми голосами.

Утім, разом із бризами надійшла мені погана вістка про те, що Дельгадіна не зможе провести Різдво зі мною, а лише із своєю родиною. Коли я щось і проклинаю в цьому світі, то це обов’язкові свята, коли люди плачуть від радості, із феєрверками, дурнуватими колядками, гірляндами з кольорового паперу, які не мають нічого спільного із немовлям, яке народилося дві з половиною тисячі літ тому в убогій стайні. Проте із настанням ночі я не зміг побороти ностальгію і пішов до кімнати без Дельгадіни. Спав я міцно і прокинувся побіля плюшевого ведмежатка, яке стояло на двох лапах, наче білий ведмідь, і мало при собі картку: «Для бридкого татка». Роза Кабаркас вже казала мені, що Дельгадіна вчиться читати по тих сентенціях, які я пишу на дзеркалі, і її почерк видався мені прегарним. Але та ж Роза розчарувала мене звісткою, що ведмежатко — то її дарунок, через те у новорічну ніч я залишився вдома, о восьмій вклався до свого ліжка і заснув солодким сном. Я був щасливий, бо коли пробило північ, серед несамовитого калатання дзвонів, фабричних та пожежних сирен, корабельних гудків кораблів, рушничних салютів та вибухів петард я почув, як Дельгадіна зайшла навшпиньках, лягла обіч мене і поцілувала. Той поцілунок був настільки справжнім, що лишив мені на губах запах локриці.

4

На початку нового року почали ми роззнайомлюватися, начебто живемо разом й обуджені зі сну, я ж бо підшукав обережний тон голосу, який вона чула, не прокидаючись, і відповідала мені природною мовою свого тіла. Про її душевний стан можна було судити з того, як вона спить. Попервах була виснажена й дика, та помалу її єство сповнювалося спокоєм, від чого її обличчя гарнішало, а сон ставав солодшим. Я оповідав їй своє життя, читав на вухо чернетки моїх недільних дописів, в яких присутня була вона, хоча й не названа, і тільки вона.

Якось тоді ж я залишив їй на подушці смарагдові кульчики, що належали колись моїй матері. Вона убралася в них на наступне побачення, але вони їй не личили. Потому я приніс іще одні, які більше підходили до кольору її шкіри. І пояснив їй: «Тамті, що я приніс спочатку, не пасують ні до твоєї постави, ані до зачіски. В оцих тобі буде ліпше». Наступні два побачення вона не почепила жодних, але на третє убралася в ті, які я їй порадив. Так я почав розуміти, що вона не скоряється моїм наказам, проте дожидає нагоди зробити мені приємність. У ті дні я відчув себе настільки призвичаєним до такого домашнього трибу життя, що більше не лягав до ліжка нагий, а приніс дві піжами з китайського шовку, які перестав уживати через те, що не мав для кого скидати їх із себе.

Я узявся читати їй «Маленького принца» Сент-Екзюпері, французького письменника, яким увесь світ захоплюється більше, аніж самі французи. Він був перший, хто розважав її, не будячи, — настільки, що мені довелось приходити два дні поспіль, аби дочитати їй його до кінця. Далі пішли «Казки» Шарля Перро, «Священна історія», «Тисяча й одна ніч» у стилізованому варіанті для дітей, і через відмінності між ними я зрозумів, що її сон має різні ступені глибини залежно від її зацікавлення читаним. Коли я відчував, що він сягнув дна, то вимикав світло і спав, обійнявши її, до третіх півнів.

Я почувався настільки щасливим, що цілував її в повіки, вельми ніжно, і однієї ночі наче світло блиснуло в небі: вона вперше всміхнулась. Потім без будь-якої причини перекинулась на інший бік, повернувшись до мене спиною, і проказала невдоволено: «Це Ізабель довела до сліз равликів». У захваті від ілюзії діалогу я спитав їй у тон: «А чиї вони були?» Вона не відповіла. Її голос мав плебейську познаку, немовби належав не їй, а комусь сторонньому всередині неї. Усяка тінь сумніву щезла тоді з моєї душі: я волів її сплячу.

Єдиною моєю проблемою був кіт. Він нічого не їв, усього цурався, два дні просидів у своєму куті, не підводячи голови, і накинувся на мене з пазурями, мов поранений звір, коли я схотів посадити його у плетений кошик, аби Даміана віднесла його до ветеринара. Їй насилу вдалося його приборкати і запхати в мішок, де він несамовито борсався. За якийсь час вона подзвонила мені з розплідника і сказала, що іншої ради, аніж умертвити кота, немає і потрібне моє розпорядження. «Чому?» «Бо він уже дуже старий», — мовила Даміана. Я розлючено подумав, що мене також можуть засмажити живцем у печі для котів. Відчував себе беззахисним між двох вогнів: полюбити кота я не зумів, але й звеліти, аби його вбили лишень через те, що він старий, мені не ставало духу. Де про це говорилося в інструкції?

Цей інцидент настільки потряс мене, що я написав для неділі допис під запозиченим у Неруди заголовком «Чи є кіт крихітним салонним тигром?» Ця замітка поклала початок новій кампанії, яка знову розділила читачів, — на прихильників та противників котів. Через п’ять днів переважила теза, що умертвіння кота може бути дозволене з міркувань санітарії, але не тому, що він старий.

Після материної смерти страх, що хтось мене торкнеться, поки я спатиму, рішав мене сну. Однієї ночі я почув небіжчицю, але її голос повернув мені спокій: «Figlio mio poveretto»[15]. Я знову спізнав таке якось удосвіта в кімнаті Дельгадіни і радісно зірвався, бо подумав, що вона мене торкнулась. Але ні, то була Роза Кабаркас. «Вберися і ходи зі мною, — мовила вона з темряви, — у мене серйозна проблема».

Так воно й було, навіть серйозніша, ніж я міг помислити. Одного з солідних клієнтів закладу закололи кинджалом у першій кімнаті павільйону. Вбивця втік. Величезний труп, голий, але узутий в черевики,

1 ... 13 14 15 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записник з моїми сумними курвами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Записник з моїми сумними курвами"