Читати книгу - "Сто пригод Барвінка та Ромашки"

Бадьориться, чепуриться.

Ліс напружено шумить.

Ледь вигулькує травичка.

Розтуляє ніжні вічка

Брость зелена. Стогне бір.

Біля Ради Лісової

Зупиняються герої.

Що за гомін? Що за збір?

Тут і Голуб і Голубка,

Горобців крикливих купка.

Сойки, Одуди, Ракші.

Гомоніли, шаленіли,

І свистіли, і дзвеніли,

І кричали від душі.

Всі гукнули; — Гей, Барвінку!

Забарися на хвилинку.

Суперечку розсуди.

Соловей подав заяву.

Ніби він лиш має право

Звеселять ліси й сади.

Він — маестро, всі ми згодні.

Та співається сьогодні

І Вороні, і Граку.

Бач, нехитра наша пісня

У природі ніби й лишня.

Бо йому — не до смаку!

Гордо пирхнув соловейко:

— Вгомонись, гучна сімейко!

Нині знає і Слимак,

Що в батьків зросли вимоги.

Вимагають педагоги

Розвивати добрий смак!

Хай співає, хто співає,

А не той, хто завиває.

Вухо рашпілем дере.

Сором слухати;

У Сойки І не співи, і не зойки.

Не нове і не старе!

Аж підскочила Ромашка;

— Схаменися, люба пташко!

Пиха — щастя не дає...

Та кому воно здалося —

По лісах одноголосся, —

Хоч би навіть і твоє!?

Без Зозулі смуток в лісі.

Горобець співає в стрісі,

Ластів’ята край села.

А малій Очеретянці,

Що кує промінчик вранці.

Вищу премію б дала!

Соловейка Солов’їха

Почала картати стиха.

Бідолаха навіть змовк...

— Помилки гуртом поборем!

Це він, птаство, десь за морем

Нахапавсь таких думок.

Чоловік сорочин — Сорок

Прокричав разів із сорок:

— За р-роботу, піснярі!

Біля Ради Лісової

Паклі й пір’ячка сувої

І на житло ордери.

По кущах — Сорокопуди,

Горобці гніздяться всюди.

Шпак і Одуд — у дуплі.

Житло Іволги — колиска.

У паліччі мостить Плиска.

Стриж — над річкою, в землі.

Скрізь найдеться теплий сховок

Для Синиць і Мухоловок,

Для Вівсянок і Шпаків.

Попрощалися малята,

І помчали соколята.

Тільки цокання підків.

V

Ось і хата діда Гната,

Сяють вікна, мов на свято.

Скрізь сучки, мов мозолі.

Горобець озвався в стрісі;

— Ані діда, ні Орисі,

Десь в онуків, на селі!

Через сад пішов Барвінок

Теплий спомин в серці виник.

Голосок аж задзвенів;

— Ось, Ромашечко, дивися...

В цім городі я з’явився

Без сорочки, без штанів...

Тут мені допомагала,

І взувала, й одягала

Трудова моя рідня.

Тут гарячою порою

Доручили першу зброю

І славетного Коня.

Повна спогадів, мов сливка.

Похилилася голівка,

Тепло стало від думок.

Ще город, немов чорнило.

Раптом — щось зазеленіло.

Мов смарагдовий димок.

Наче носики з кубельця,

З грядки виткнулись стебельця,

Уклонилися весні,

Вельми смішні, вельми раді,

Стали вряд, як на параді.

Хоч маленькі, та міцні.

Нахилився наш Барвінок

До усміхнених рослинок,

Аж напнувся поясок.

І тонкий, як павутинка,

До Ромашечки й Барвінка

Враз долинув голосок:

— Ну, з приїздом, карапузик!

— Хто ти, крихітко?

— Гар-бузик...

— От маленький жартівник!

Не Гарбузик ти, а шпулька!

— А пізнаєш, де Цибулька?

Де Редиска? Де Часник?

Лиш Барвінок став гадати —

Всі городні — реготати.

Все не так і — навпаки:

Хлопчик Моркву сплутав з Маком,

Огірочка з Пастернаком,

І з Укропом — Кабаки.

Він показує — Картопля!

Виявляється — Конопля!

— Ось Петрушка! Ні, Горох! —

Навіть тихий Коник Дзвоник

Деренчав, як ополоник,

Реготав за чотирьох.

Потім друзі для порядку

Підрівняли кожну грядку.

Взявши сапку та граблі.

І відразу в Огірочка

Засвітилось півлисточка,

Радість в кожному стеблі.

— Слава нашому Барвінку!

Всі гукали без упинку.

— І Ромашечці хвала! —

Біля вушка раптом Бджілка

Розпростала срібні крилка.

Задзвеніла, загула.

— Ну, з приїздом, грамотію!

Я дивлюся і радію.

Що кохаєшся в труді.

Подивись, Ромашко мила, —

І краса росте, і сила

На прополотій гряді!

А тепер облишмо грядку, —

Завітайте в нашу хатку!

Добрий вулик, хоч старий!

Подивіться, друзі любі.

Як живе у справжнім клубі

Трудовий бджолиний рій!

VI

При льоточку, біля старту.

Подорожні бачать варту.

Документи! Хто такі?

Вартовий підносить лапку.

Щоб здійняв Барвінок шапку

І дорожні чобітки.

Охорона тут недремна.

Поряд крутяться даремно

Різні мухи та джмелі.

Де панує мир і дружба, —

Там військова пильна служба

В добрій шані і хвалі.

Не лінуються солдати

День і ніч охороняти

Спільний скарб — смачний медок.

Придивились, а в Барвінка

Голова і навіть спинка

Не пролазять у льоток.

— Хвилюватися не варто!

Вартові приносять кварту

Чарівної рідини:

— Пий, Ромашко! Пий, Барвінку!

Попили — й наполовинку

Стали меншими вони.

Ой, не дім, а насолода!

І теплінь і прохолода.

На порозі кілька бджіл

Крутять крильцями при вході

Вентилятори та й годі —

Вітерець від дужих крил.

Прорізають хату рами

Величезні, наче брами.

Пахнуть медом щільники.

Але в домі пусто й тихо.

Запитав малий Бджолиху:

— Де ж це всі трудівники?

Бджілка мовила: — В цю пору

Лине рій, мов куля, вгору.

Бо занидівся в зимі.

Поцвіли бджолині крильця,

У півсні набрякли тільця, —

Розумієте самі!

Почала Бджолина Мати

Рій до хмари піднімати

Млявим трутням на біду.

Женихи летять за нею, —

Щоб назватися ріднею, —

Доганяють молоду.

Але сердиться царівна,

Жодень трутень їй нерівня

І по силі, й по красі.

Відстають ліниві трутні,

Посміхаються на кутні, —

Без весілля гинуть всі.

В нас цариця — трудівниця,

Не якась тобі левиця, —

В неї тисячі малят.

Матка славно порядкує,

В нас ніхто не байдикує,

У сімействі добрий лад.

Раптом зала мов розквітла,

Затремтіло срібне світло.

Зала гучно загула.

Стрепенувся вулик-хатка...

— Ось, Барвінку, наша Матка!

Тихо мовила Бджола.

З-під біленької хустинки

Чорні очі-намистинки.

Повний стан, легка хода.

І усміхнена, і владна,

І рішуча, і принадна,

Тільки трошечки руда.

Сновигають охоронці.

Ніби щучки в ополонці.

Мають труту на жалі.

Підійшла царівна близько,

Уклонивсь Барвінок низько:

— Слава Матері-Бджолі!

Посміхнулась молодиця,

Теж вклонилась як годиться.

Лапку гордо подала.

— Бач, вернулися аж звідки!

Погуляйте трошки, дітки,

Маю деякі діла!

У світлиці сотні бджілок

Обліпили весь причілок.

Злі, як оси.

Що таке?

У весняну ясну пору

Ще немає медозбору,

А неробство їм бридке.