Читати книгу - "Три мушкетери"

я хочу виправити холодність, яку ви могли помітити в моєму прийомі. Як синові свого давнього друга, я мушу розкрити вам деякі таємниці нашої політики. Король і кардинал — найкращі друзі; їхні вдавані суперечки служать лише для того, щоб увести в оману дурнів. Але я не хочу, щоб мій земляк, гарний молодець і сміливець, створений для успіху, став жертвою всіх цих хитрощів і пошився б у дурні, як багато інших, що скрутили собі на цьому в'язи. Завважте — я щиро відданий цим двом могутнім володарям, і кожен мій вчинок має на меті лише служіння королю та панові кардиналу, одному з найвизначніших діячів, яких коли-небудь знала Франція. Відтепер, юначе, візьміть це до уваги, і якщо, через сімейні або дружні зв'язки чи підкоряючись голосу пристрастей, ви відчуваєте до кардинала неприязнь, як це іноді трапляється серед дворян, то попрощайтеся зі мною, — і розійдімось. Я радо допомагатиму вам за будь-яких умов, але не наближу до себе. Сподіваюсь принаймні, що моя щирість зробить вас моїм другом, бо досі ви були єдиним юнаком, з яким я так одверто розмовляв.

Тревіль думав:

«Якщо кардинал підіслав до мене цього лиса, то він, безперечно, не забув, знаючи про мою до нього ненависть, сказати своєму шпигуну, що найкращий спосіб завоювати мою довіру — наговорити про нього казна-що; отже, незважаючи на мої слова, цей спритний хитрун, напевне, відразу ж почне твердити, що він ненавидить його високопреосвященство».

Але все сталося зовсім не так, як сподівався Тревіль, бо Д'Артаньян відповів йому дуже щиро:

— Добродію, я приїхав до Парижа саме з такими намірами. Мій батько радив мені не підкорятися нікому, крім короля, пана кардинала й вас, кого він вважає третьою особою Франції.

Як бачимо, Д'Артаньян приєднав ім'я пана де Тревіля до двох інших; але він був твердо переконаний — це не зашкодить справі.

— Отже, я щиро схиляюся перед паном кардиналом, — вів далі юнак, — і глибоко шаную всі його діяння. Я дуже радий, що ви розмовляли зі мною відверто, бо вважаю для себе за честь мати однакові з вами смаки; проте якщо ви відчуваєте до мене недовіру, до речі, цілком зрозумілу, то я вбиваю себе, кажучи правду. А втім, я вірю, що ви однаково оціните мою щирість, і саме це для мене зараз найдорожче в світі.

Пан де Тревіль був вражений до краю. Така проникливість, така, зрештою, щирість викликали захоплення, хоч і не відкидали сумнівів; тож чим більше цей юнак здавався вищим за своїх ровесників, тим більше де Тревіль боявся помилитися в ньому. Проте він потис Д'Артаньянові руку й сказав:

— Ви чесний юнак, але зараз я можу зробити для вас тільки те, що пообіцяв. Мій дім завжди відкритий для вас. Тож ви, заходячи сюди, коли самі схочете, матимете нагоду скористатися зі щасливого випадку і згодом напевно отримаєте те, на що сподіваєтесь.

— Інакше кажучи, добродію, — підхопив Д'Артаньян, — ви хочете мати час переконатися, чи гідний я цієї честі. Ну що ж, можете бути певні, — додав він із суто гасконською невимушеністю, — вам не доведеться довго чекати.

І Д'Артаньян уклонився, збираючись вийти, з таким виглядом, наче все його майбутнє відтепер залежало тільки від нього самого.

— Зачекайте, — сказав пан де Тревіль, зупиняючи юнака. — Я обіцяв написати листа до управителя академії. Чи ваша гордість і його не дозволяє вам узяти? — Ні, добродію, — відповів Д'Артаньян. — І я обіцяю: з цим листом не станеться того, що сталося з запискою батька. Я його так берегтиму, що, запевняю вас, він неодмінно потрапить до свого адресата, і горе тому, хто спробує викрасти його у мене!

Пан де Тревіль усміхнувся на цю похвальбу і, залишивши молодого земляка біля вікна, де вони щойно розмовляли, сів за стіл і почав писати обіцяного рекомендаційного листа. Тим часом Д'Артаньян, котрому нічого кращого не лишалося, заходився вибивати якийсь марш на шибці, спостерігаючи за мушкетерами, які виходили з дому, і проводжаючи їх поглядом аж до повороту вулиці.

Пан де Тревіль написав листа, запечатав його і, підвівшись, підійшов до юнака, щоб віддати записку; але в ту мить, коли Д'Артаньян простяг руку, пан де Тревіль із подивом побачив, що його протеже здригнувся й почервонів од гніву, а потім метнувся до дверей, вигукуючи:

— Хай йому чорт! Цього разу він од мене не втече!

— Хто — він? — спитав пан де Тревіль.

— Мій злодій! — відповів Д'Артаньян. — Зрадник! І він зник.

— Божевільний! — прошепотів пан де Тревіль. — Хоча, — додав він за мить, — можливо, це тільки спритний хід, аби втекти, бо він побачив, що його план провалився.

IV. Плече Атоса, перев'язь Портоса й хусточка Араміса

Д'Артаньян, не тямлячи себе від люті, в три стрибки проминув передпокій і вибіг на терасу, певний, що зможе так само швидко проскочити й сходи. Аж тут він налетів знов на мушкетера, що виходив од пана де Тревіля через бічні Двері, і, зачепивши головою його плече, примусив того скрикнути, або, точніше, завити від болю.

— Вибачте, — сказав Д'Артаньян, намагаючись проскочити далі, — вибачте, але я поспішаю.

Та не встиг він ступити й кроку, як залізна рука схопила його за перев'язь і примусила зупинитись.

— Ви поспішаєте! — вигукнув мушкетер, білий, немов саван. — І тому ви штовхаєтесь, кажете «вибачте» й гадаєте, що цього досить? Ба ні, юначе! Чи, може, ви думаєте, що коли були свідком того, як пан де Тревіль сьогодні не дуже чемно розмовляв з нами, то так само з нами можуть говорити й інші? Помиляєтеся, приятелю; адже ви не пан де Тревіль.

— Слово честі, — відповів Д'Артаньян, упізнавши Атоса, який повертався після перев'язки додому, — слово честі, я це зробив ненавмисне, тож і сказав: «Вибачте». Гадаю, цього цілком досить. А втім, я повторюю, хоч, можливо, роблю це даремно: я поспішаю, повірте мені, дуже поспішаю. Прошу вас, не затримуйте мене — я маю дуже нагальні справи.

— Добродію, — сказав Атос, відпускаючи його, — ви погано виховані. Видно, що ви приїхали здалеку.

Д'Артаньян уже був проскочив кілька сходинок, але, почувши це зауваження, миттю зупинився.

— До біса, добродію! — гукнув він. — Хоч би як здалеку я приїхав, не вам учити мене гарних манер, попереджаю вас.

— Можливо, — кинув Атос.

— О, коли б я не так поспішав, — вигукнув Д'Артаньян, — і коли б я не гнався за цим незнайомцем…

— Пане Поспішайле, мене ви знайдете, не ганяючись за