Читати книгу - "Привид часу"

— Тепер тільки на це і надія, — сказав пілот-інженер. — Бічні двигуни викидаємо, звичайно.

Летьє був похмурий: вони мали зруйнувати досконалу систему маневрування, яку він розробив і яка надавала зоряній машині рухливість живої істоти.

— Багато доведеться викинути. Більше, ніж залишити, — капітан вхопився за скобу.

Зверху над шахтою з’явилася голова.

— Іване, ти тут? — це був Стефан.

— Так.

— Зайди в радіорубку, — конструктор був чимось схвильований. — Тут таке виходить…

За півгодини капітан скликав у відсік управління всіх членів команди.

Стефан приколов до стіни відсіку кілька аркушів ватманського паперу. Корнєв підійшов до креслення.

— Тут усе передбачено, — сказав він. — Що викидати, послідовність демонтажу і таке інше. Тільки… — він нерішуче глянув на товаришів. — Мабуть, краще розповісти все по порядку. Основа розрахунку ось у чому…

Йому важко було почати. Таким похмурим, зібраним і рішучим товариші ще ніколи не бачили Корнєва. Це насторожило всіх.

— На зорельоті є установки, які працюють безперервно: і під час розгону, і під час уповільнення, і під час польоту по інерції, і коли ми спимо в контейнерах. Ви їх знаєте: курсовий гіроавтомат, астронавігатор, контрольні блоки УЗП. Є ще різні дрібниці, але ці — основні, без них не можна. Отже, вони, точніше, їхня довговічність визначає термін життя нашого «Буревісника», а значить і те, скільки він зможе пролетіти…

Ми розраховуємо подолати 20 парсеків із швидкістю 0,82 світлової. Це має становити 49 років за внутрішнім рахунком часу. На такий термін — округлено на 50 років або 450 000 годин роботи — ми й спроектували наше устаткування. Ну, зрозуміло, чому ми не передбачили більший запас довговічності! Хто ж знав? — Корнєв сумно всміхнувся. — Обладнання уже прослужило десять внутрішніх років. Лишилося йому, а отже, і зорельоту прожити 40 років. Не так уже й мало. Тепер треба пролетіти ще 24 парсеки — 14 до зорі і 10 від неї до Сонця. Далі все вираховується математично однозначно… — Капітан втомлено провів рукою по обличчю. — Щоб вкластись у ці 40 внутрішніх років, доведеться розвинути швидкість не менше 0,91 світлової. А щоб підтримати таку швидкість нашими запасами антигелію, треба зменшити кінцеву масу зорельота у стільки разів… — Він подивився на товаришів. — Словом, засоби до життя — лише на трьох, та й то в обріз.

Жахливий зміст слів не всі зрозуміли одразу.

— Для трьох? — повторила Марина. — Це значить?..

— Це значить, що глибокодумні розмови закінчено, і ми повертаємося на Землю, — Стефан Март весело всміхнувся.

— Ні! — Корнєв стиснув спинку крісла так, що в нього побіліли пальці. — Троє з нас повинні летіти до Г-1920 і троє — до Сонця!

Галина схопилася з місця, дивлячись на капітана широко розплющеними очима.

— Це жорстоко — викидати людей за борт! — вигукнула вона тремтячим голосом. — Я не хочу…

— Ніхто тебе силою не збирається викидати, — суворо промовив Летьє.

Дівчина спідлоба глянула на нього. Її великі, очі волого заблищали…

— Ось що, — вирішив Корнєв, — влаштуємо жеребкування. Щоб ніхто не ображався…

Марина підійшла до столика, почала голосно читати:

— Бічні двигуни… Три чверті запасу води і їжі. Бібліотека. Оранжерея. Каюти. Половина радіопередавачів. Усі верстати. Дві третини інструментів… Троє людей у контейнерах, і всі власні речі… Послухайте, а якщо розвідувальну ракету?

— Тоді нема чого летіти! — сказав Летьє. — Без неї там не обійтися.

— Ракету і обсерваторію викинуть після досліджень біля зорі, — додав Корнєв. — Це враховано…

— Невже не можна нічого придумати? Щоб не викидатись у простір? — Марина подивилася на капітана з такою болісною надією, що йому стало не по собі. — Нехай троє пересидять цей час у контейнерах. Усе-таки веселіше… І заміна, якщо хтось захворіє, га?

— Не можна! П’ятий степінь, розумієте, Марино? — Бруно, що досі сидів, напружено зігнувшись у кріслі, різко випростався. — Три гальмування, два розгони. Це значить: швидкість залежить од п’ятого степеня кінцевої маси… Найменше перевантаження сповільнить рух «Буревісника» і збільшить тривалість польоту. А троє людей, їхні контейнери і вода — це півтори тонни.

— Три астронавти зможуть долетіти до зорі при умові, що весь шлях сидітимуть в анабіозних контейнерах, — додав Корнєв.

— Але ж ми не просто маса! Ми люди! — кипіла Галина. — Вирішували такі складні проблеми — і на тобі…

— А тут усе надзвичайно просто, розумієш, — перебив фізик. — Просто, ясно, непорушно — мур без лазівок. Можливо, біля Г-1920 пощастить добути знання, які допоможуть подолати і цей мур. Але до зорі треба спочатку долетіти.

— Та-ак… — Летьє похитав головою. — Жорстока річ математика!

— Стривайте, — Марина стурбовано подивилася на товаришів. — А що буде з тими, хто лишиться за бортом?

— Мертвий вантаж треба викинути негайно. А контейнери з людьми катапультуємо, коли розженемо зореліт до Г-1920. «Буревісник» однаково летітиме в напрямі Сонця. Років за п’ятнадцять контейнери будуть біля Сонячної. Там їх перехоплять. Із зорельота, коли він пролітатиме мимо Сонця, дадуть радіограму.

— Зустрінемося на Землі, — Летьє усміхнувся, показавши білі міцні зуби. Але в очах у нього радості не було.

— Мертвий вантаж… Живий вантаж… Ну, що ти кажеш, Іване? — Галина дивилася на нього сердито. — Що ти кажеш?

— Пробач, не так висловився, Галинко… Та чи в цьому справа! — Корнєв, махнувши рукою, сів.

— Троє у контейнерах, — промовив Стефан. — Малою швидкістю, як неспішний багаж…

— Та облиш ти, нарешті! — досадливо сказав Летьє.

— Чого ж ви клеїте дурня? — підхопився з крісла конструктор. — Викинути трьох товаришів у простір, викинути все, що ми винайшли, створили своїми руками… Оцими руками! — він замахав могутніми кулаками. — І ради чого? Щоб летіти хтозна-куди, можливо, на неминучу… — Йому перехопило подих. — На дідька ця плакатна жертва? Ах, ах ми йдемо до кінця, незважаючи ні на що! Які ми герої! Дурниці це все, а не героїзм, ось що! Мужні і чесні повернулися б на Землю, коли нічого не вийшло. А якщо ви так боїтеся, що нас звинувачуватимуть у поразці, то ось він — зореліт, який ми створили в пустоті! Невже це не успіх? А ви хочете його розгромити, все викинути…

— Ну, звичайно! — додав Летьє. — Хоробрість — це обережність, принцип розумненької легкодухості.

— Помовч, Тоні. — Капітан обернувся до Марта, голос його пом’якшав. — Я тебе добре розумію, Стефане. Розумію відтоді, коли ми з тобою ще тільки розробляли проект цього зорельота. Тебе захопила ідея створити зоряну машину в незвичайних умовах — у польоті… Ти конструктор. Чудовий конструктор, що й казати. Але зореліт будують, щоб летіти. Він не мета, а засіб для досягнення мети. І ми