Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Кобзар 📚 - Українською

Читати книгу - "Кобзар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кобзар" автора Тарас Григорович Шевченко. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 91
Перейти на сторінку:
з того світу, Не дасть святого розпинать. А ви Україну ховайте: Не дайте матері, не дайте В руках у ката пропадать. Од Конашевича і досі Пожар не гасне, люде мруть, Конають в тюрмах, голі, босі… Діти нехрещені ростуть, Козацькі діти; а дівчата!.. Землі козацької краса У ляха в'яне, як перш мати, І непокритая коса Стидом січеться; карі очі В неволі гаснуть; розкувать Козак сестру свою не хоче, Сам не соромиться конать В ярмі у ляха… горе, горе! Молітесь, діти! страшний суд Ляхи в Україну несуть - І заридають чорні гори. Згадайте праведних гетьманів: Де їх могили? де лежить Останок славного Богдана? Де Остряницина стоїть Хоч би убогая могила? Де Наливайкова? нема! Живого й мертвого спалили. Де той Богун, де та зима? Інгул щозиму замерзає - Богун не встане загатить Шляхетським трупом. Лях гуляє! Нема Богдана - червонить І Жовті Води, й Рось зелену. Сумує Корсунь староденний: Нема журбу з ким поділить. І Альта плаче: “Тяжко жити! Я сохну, сохну… де Тарас? Нема, не чуть… не в батька діти!” Не плачте, братія: за нас І душі праведних, і сила Архістратига Михаїла. Не за горами кари час. Молітесь, братія!”

Молились, Молились щиро козаки, Як діти, щиро; не журились, Гадали теє… а зробилось - Над козаками хусточки! Одно добро, одна слава - Біліє хустина, Та й ту знімуть… А диякон: “Нехай ворог гине! Беріть ножі! освятили”. Ударили в дзвони, Реве гаєм: “Освятили!” Аж серце холоне! Освятили, освятили! Гине шляхта, гине! Розібрали, заблищали По всій Україні.

Треті півні

Ще день Украйну катували Ляхи скажені; ще один, Один, останній, сумували І Україна, і Чигрин. І той минув - день Маковія, Велике свято в Україні. Минув - і лях, і жидовин Горілки, крові упивались, Кляли схизмата, розпинали, Кляли, що нічого вже взять. А гайдамаки мовчки ждали, Поки поганці ляжуть спать. Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать. Ляхи заснули, а іуди Ще лічать гроші уночі, Без світла лічать бариші, Щоб не побачили, бач, люде. І ті на золото лягли І сном нечистим задрімали. Дрімають… навіки бодай задрімали! А тим часом місяць пливе оглядать І небо, і зорі, і землю, і море Та глянуть на люде, що вони моторять, Щоб богові вранці про те розказать. Світить білолиций на всю Україну, Світить… а чи бачить мою сиротину, Оксану з Вільшани, мою сироту? Де її мордують, де вона воркує? Чи знає Ярема? чи знає, чи чує? Побачимо потім, а тепер не ту, Не ту заспіваю, іншої заграю; Лихо - не дівчата - буде танцювать. Недолю співаю козацького краю; Слухайте ж, щоб дітям потім розказать, Щоб і діти знали, внукам розказали, Як козаки шляхту тяжко покарали За те, що не вміла в добрі панувать.

Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла. Текла, текла та й висохла. Степи зеленіють; Діди лежать, а над ними Могили синіють. Та що з того, що високі? Ніхто їх не знає, Ніхто щиро не заплаче, Ніхто не згадає. Тілько вітер тихесенько Повіє над ними, Тілько роси ранесенько Сльозами дрібними Їх умиють. Зійде сонце, Осушить, пригріє; А унуки? їм байдуже, Панам жито сіють. Багато їх, а хто скаже, Де Ґонти могила,- Мученика праведного Де похоронили? Де Залізняк, душа щира, Де одпочиває? Тяжко! важко! Кат панує, А їх не згадають.

Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла. І день, і ніч ґвалт, гармати; Земля стогне, гнеться; Сумно, страшно, а згадаєш - Серце усміхнеться.

Місяцю мій ясний! з високого неба Сховайся за гору, бо світу не треба; Страшно тобі буде, хоч ти й бачив Рось, І Альту, і Сену, і там розлилось, Не знать за що, крові широкеє море. А тепер що буде! Сховайся ж за гору; Сховайся, мій друже, щоб не довелось На старість заплакать…

Сумно, сумно серед неба Сяє білолиций. Понад Дніпром козак іде, Може, з вечірниці. Іде смутний, невеселий, Ледве несуть ноги. Може, дівчина не любить За те, що убогий? І дівчина його любить, Хоч лата на латі. Чорнобривий, а не згине, То буде й багатий. Чого ж смутний, невеселий Іде - чуть не плаче? Якусь тяжку недоленьку Віщує козаче, Чує серце, та не скаже, Яке лихо буде. Мине лихо… Кругом його Мов вимерли люде. Ані півня, ні собаки; Тілько із-за гаю Десь далеко сіроманці Вовки завивають Байдуже! іде Ярема, Та не до Оксани, Не в Вільшану на досвітки,- До ляхів поганих У Черкаси. А там третій Півень заспіває… А там… а там… Йде Ярема, На Дніпр поглядає.

“Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! Багато ти, батьку, у море носив Козацької крові; ще понесеш, друже! Червонив ти синє, та не напоїв; А сю ніч уп'єшся. Пекельнеє свято По всій Україні сю ніч зареве; Потече багато, багато, багато Шляхетської крові. Козак оживе; Оживуть гетьмани в золотім жупані; Прокинеться доля; козак заспіва: “Ні жида, ні ляха”, а в степах Украйни - О боже мій милий - блисне булава!”

Так думав, ідучи в латаній свитині, Сердега Ярема з свяченим в руках. А Дніпр мов підслухав: широкий та синій, Підняв гори-хвилі; а в очеретах Реве, стогне, завиває, Лози нагинає; Грім гогоче, а блискавка Хмару роздирає. Іде собі наш Ярема, Нічого не бачить; Одна думка усміхнеться, А друга заплаче. “Там Оксана, там весело І в сірій свитині; А тут… а тут… що ще буде? Може, ще загину”. А тим часом із байраку Півень - кукуріку! “А, Черкаси!.. боже милий! Не вкороти віку!”

Червоний бенкет

Задзвонили в усі дзвони По всій Україні; Закричали гайдамаки: “Гине шляхта, гине! Гине шляхта! погуляєм Та хмару нагрієм!” Зайнялася Смілянщина, Хмара червоніє. А найперша Медведівка Небо нагріває. Горить Сміла, Смілянщина Кров'ю підпливає. Горить Корсунь, горить Канів, Чигирин, Черкаси; Чорним шляхом запалало, І кров полилася Аж у Волинь. По Поліссі Ґонта бенкетує, А Залізняк в Смілянщині Домаху гартує, У Черкасах, де й Ярема Пробує свячений. “Отак, отак! добре, діти, Мордуйте скажених! Добре, хлопці!” - на базарі Залізняк гукає. Кругом пекло; гайдамаки По пеклу гуляють. А Ярема - страшно глянуть По три, по чотири Так і кладе. “Добре, сину, Матері їх хиря! Мордуй, мордуй, в раю будеш Або есаулом. Гуляй, сину! нуте, діти!” І діти майнули По горищах, по коморах, По льохах, усюди; Всіх уклали, все забрали. “Тепер, хлопці,

1 ... 13 14 15 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кобзар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кобзар"