Читати книгу - "Емілі в пошуках веселки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усі веселощі, які на ці два тижні запланувала Ільза, відбулися. Пікніки, танці, численні святкування. Спільнота Шрусбері вирішила, що молодого художника, який незабаром має відплисти, варто взяти на замітку, і так і зробила. Це була неймовірно весела й захоплива веремія, й Емілі віддалась їй разом з усіма. У танцях їй не було рівних, а коли товариство жадало жартів, її голос лунав найчастіше. Й увесь цей час вона почувалася як герой прочитаного колись містичного оповідання про людину, яка мала у грудях тліюче вугілля замість серця. І весь час вона відчувала глибоко в душі, під товстими шарами показової гордості та приховуваного болю, що єдиним, що її на все це штовхало, було бажання бути коло Тедді. Але, незважаючи на свої палкі мрії, вона дбала про те, щоб не залишатися з ним наодинці, та й самого Тедді не можна було звинуватити у спробах побути з нею удвох. Його ім’я завжди вимовлялося разом з Ільзиним, а при зустрічі вони обов’язково обмінювалися складними до розуміння дотепами, тож усі присутні казали про цю парочку, що «вони розуміють одне одного з півслова». Емілі була впевнена, що Ільза неодмінно розповість їй, якщо між нею й Тедді щось буде. Але Ільза хоч би скільки базікала про страждання своїх залицяльників, які були лише плодом її уяви, ніколи не згадувала у присутності Емілі імені Тедді. Імені, яке нескінченно мучило Емілі. Натомість Ільза розпитувала її про Перрі Міллера, жадаючи знати, чи він так і залишився телепнем, і довго сміялася з того, як обурено Емілі його захищала.
— Еге ж, він безсумнівно стане колись прем’єр-міністром, — зневажливо пирхнула Ільза. — Він гаруватиме як диявол і ніколи ні про що не шкодуватиме. Але чи не буде від тебе постійно тхнути бочками з рибою з Пічного містечка?
Перрі все-таки приїхав побачитися з Ільзою, але вихвалявся перед нею своїми успіхами трохи довше, ніж варто було, через що поїхав осміяний і присоромлений і більше не вертався. Для Емілі ці два тижні стали справжнісіньким жахіттям, і вона була навіть рада, коли Тедді настав час їхати.
Він збирався вирушити спершу до Галіфаксу, аби зробити декілька замальовок на морську тематику для одного з журналів. За годину до зняття «Міри Лі» з якоря у Пічному містечку він прийшов попрощатися. Ільзи з ним не було. «Безсумнівно, — вирішила Емілі, — Ільзу він навідав у Шарлоттетауні». Однак поряд був Дін Пріст, тож Емілі не турбувала та жахлива самотність, що приходила, коли вони з Тедді були наодинці. Дін нарешті став собою після негласного двотижневого табу на кпини. Дін не брав участі в танцях і збіговиськах, однак він завжди був десь неподалік, і всі це відчували. Зараз він стояв поруч із Емілі у саду і саме повітря навколо них було просотане його тріумфом, адже відтепер Емілі вже більше не належала Тедді, а тільки йому одному. Дін, якого неможливо було обдурити і який чудово знав, що веселощі та щастя — не одне й те саме, знав більше за інших про маленьку драму, що розігралась у ці два тижні у Чорноводді, і розсування лаштунків залишило його задоволеним. Давнє таємне дитяче захоплення Тедді Кентом з Пижмової Ділянки зрештою сконало. Чи було це чимось значущим, а чи лиш видавалося таким, а Дін все ж викреслив Тедді зі списку своїх можливих суперників.
Емілі й Тедді розпрощалися сердечним рукостисканням і взаємними побажаннями, які висловлюють одне одному колишні однокласники, щиро бажаючи одне одному добра, однак будучи при цьому насправді байдужими.
«Процвітай і залишайся таким як ти є», як сказав колись давно один із Мурреїв.
Тедді пішов досить вишукано. У нього був дар артистично йти геть. Він жодного разу не озирнувся. Емілі одразу ж повернулася до Діна й поновила розмову, що її перервав своєю появою Тедді. Її вії надійно приховали очі, тож Дін, із його незбагненним умінням читати її думки, не повинен був… не міг здогадатися… про що? Про що тут можна було здогадатися? Ні про що — абсолютно ні про що. Втім, вії Емілі все ж були опущені.
Коли Дін, який того вечора переслідував зовсім іншу мету, за півгодини пішов, вона стрімголов піднялась і спустилась доріжкою, що звивалася навколо золота первоцвітів, ловлячи коротку мить, промінчик, який знову розбурхав її нестримну дівочу уяву.
«Безсумнівно, вигадує сюжет, — з гордістю подумав кузен Джиммі, зиркнувши на неї з кухонного вікна. — Приголомшує, як вона це робить».
Можливо, Емілі справді вигадувала сюжет. Однак щойно тіні стали густішими, вона вислизнула з саду, проскочила повз старий замріяний фруктовий сад, промчала Вчорашньою Стежкою, проминула зелене пасовище і Чорноводдя, злетіла на вершину пагорба, залишивши позаду Розчаровану Оселю, і вбігла до темного ялицевого гаю. Тут, у скупченні сріблястих берізок розташувалася місцина, з якої видно було гавань, що зараз палала в бузковій та рожевій барвах заходу сонця. Емілі зачаїлася, відхекуючись: майже весь шлях вона бігла. Невже вона спізнилася? О, що як вона спізнилася?
«Міра Лі» — замріяне судно, осипане останнім промінням заходу сонця — вже відчалювала. Вона проминула пурпурові буї та поволі віддалялася, схожа на казку, що полишає загадковий берег. Емілі стояла й дивилась, як вона обминала останні перешкоди на шляху з затоки. Стояла й дивилась на неї, доки «Міра Лі» не зникла з-перед очей у синій темряві близької ночі. У свідомості блимало лиш одне нестерпне бажання ще раз побачити Тедді — ще один останній раз. Попрощатися так, як належало.
Тедді пішов. Тепер вони житимуть у різних світах. Веселки не було. Та й чим була Вега з сузір’я Ліри, як не дражливим палаючим і неможливо далеким сонцем?
Вона сповзла
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емілі в пошуках веселки», після закриття браузера.